Залиште іронію при собі: Казарін про знецінення військових у тилу

У сучасному українському суспільстві дедалі частіше лунає іронія на адресу військових, які несуть службу в тилу.

Багато цивільних знецінюють їхній внесок, вважаючи, що справжня війна відбувається лише на передовій.

Однак журналіст і військовий Павло Казарін нагадує, що подібна критика є не лише необґрунтованою, а й морально сумнівною.

Життя, підпорядковане присязі

Основна теза Казаріна — присяга повністю змінює життя людини.

Вона перетворює військовослужбовця на частину жорсткої, централізованої системи, яка регламентує кожен аспект його існування.

Армія вирішує, де ти житимеш, що їстимеш, якими будуть твої обов’язки та навіть який ти повинен мати вигляд. Цей вибір означає втрату особистої свободи й готовність підкорятися наказам, що, на думку автора, є інвестицією у перемогу.

Служба в тилу комфортніша за Схід, але набагато складніша за будь-яке цивільне життя, — пише Казарін.

І це правда. Поки ми живемо своїм звичним життям, військовий у тилу не належить собі.

Його географія, рівень безпеки та функціонал можуть змінитися будь-якої миті. Його тиловий статус сьогодні — не гарантія того, що завтра він не опиниться на фронті.

Читати на тему

Не фронт і ще не дім: що таке декомпресія військових

Військові повертаються з фронту — що далі?

Моральний вимір критики

Найбільший подив викликає те, що критика часто лунає від тих, хто сам не хоче мобілізуватися, посилаючись на “економічний фронт” або власну “непридатність до війни”.

Казарін наголошує, що моральне право дорікати військовому в тилу мають лише ті, хто робить для перемоги більше, ніж він, а не ті, хто робить менше.

За його словами, іронія та жарти щодо армійської ієрархії — це внутрішня справа громадян Поліса, тобто тих, хто склав присягу.

Щоб отримати таке право, потрібно самому стати частиною цієї спільноти. Це важливе розмежування, яке має стати основою для суспільної дискусії.