Війна завжди несе лише біль, сотні тисяч втрачених життів, руйнування. Навіть земля насичується кров’ю. Світ бачив сотні війн за час свого існування, і одна була жорстокішою за іншу.
Для того щоб збройні конфлікти між країнами мали менше жертв серед цивільного населення, була розроблена концепція Міжнародного гуманітарного права, або ж закони та звичаї війни.
Ці правила ведення війни визначають права цивільних та військових, а також поводження сторін конфлікту з військовополоненими. Саме про це ми сьогодні розповімо.
Від початку повномасштабного вторгнення Росія й Україна звинувачували один одного у жорстокому поводженні з військовополоненими. Причому російські політики говорять двозначними фразами про поводження з українськими військовими, особливо після евакуації бійців з Азовсталі на територію тимчасово окупованої Донецької області.
Проте голова місії ООН з прав людини в Україні Матильда Богнер нещодавно заявила, що є “перевірена інформація” про те, що обидві сторони вчиняли такі правопорушення щодо військовополонених.
Військовополонені офіційно захищені з 1929 року Третьою Женевською конвенцією. Принципи конвенції полягають у тому, що сторони конфлікту мають гуманно ставитися до полонених бійців та до обміну інформацією про них, а право посадових осіб нейтральних держав — відвідувати їхні табори.
Після Другої світової війни, у 1949 році, ця конвенція була розширена. Адже деякі країни-учасниці звинуватили у порушенні її правил інші країни.
За даними ООН, Женевську конвенцію підписали 196 країн, серед яких є Росія й Україна.
У договорі зазначено, що затримання — це не покарання, а інструмент запобігання подальшій участі в конфлікті.
Тож військовополонені мають право на:
Також згідно з Женевською конвенцією військовополонених не можна переслідувати просто за участь у конфліктах. Договір також визначає, що військовополонених слід репатріювати “невідкладно” після закінчення бойових дій.
Пропри назву — військовополонений — це визначення не обмежується військовими.
Умови Женевської конвенції виділяють інші категорії людей, які потрапляють під цей статус: правоохоронці та цивільні, що не беруть участі у бойових діях у лавах збройних сил.
Але виняток становлять найманці та, за деяких обставин, шпигуни.
Варто зауважити, що, на відміну від найманців, про шпигунів вказано, що ті мають право на гуманне ставлення та справедливий судовий розгляд.
Ми часто чуємо про обмін військовополоненими. Особливо чекаємо, коли повернуть наших бійців з Азовсталі. Але що означає сам обмін військовополоненими?
Це угода між сторонами конфлікту щодо обміну однієї групи полонених на іншу.
В основі обміну лежить Женевська конвенція, проте нині російський парламент обговорює закон, який може заборонити такі угоди.
Звісно, що не всі країни й не завжди дотримуються правил поводження з військовополоненими. Саме через це Женевська конвенція була розширена у 1949 році. Ми хочемо наголосити, що насилля — не вихід із ситуації й воно не має існувати в жодному прояві.
А подивитися, в яких умовах живуть російські полонені в Україні та скільки коштує їхнє утримання, можна у відео за посиланням.