Став командиром у 20 років! Історія бійця, який з дитинства мріяв бути десантником

Мрія народжується у дитинстві. А деякі з них з’являються після знайомства з особливими людьми. Так сталося і з Олегом Керезорою, командиром другого батальйону 82 окремої десантно-штурмової бригади. 

У підлітковому віці він на власні очі застав початок АТО на рідній Луганщині, побачив мужність військовослужбовців, а тому з часом вирішив стати десантником. Зараз Олегові трохи більш як 20 років, але він вже встиг стати капітаном та кавалером ордену Богдана Хмельницького. 

Про дитинство воїна, як АТО сформувала його світогляд та як пережив початок повномасштабного вторгнення — розповідаємо далі. 

Військовий ДШВ про те, як він вирішив стати десантником

Олег Керезора народився у Старобільську на Луганщині й на момент початку війни у 2014 році йому виповнилося 12 років. Він згадує, як почалися ворожі дії Росії в регіоні:

— Я повертався зі школи, коли батьки подзвонили й сказали, щоб я йшов додому. Було дуже багато військових. Ми почали дивитися новини та дізналися, що в Донецьку і Луганську терористи захопили адмінбудівлі та перекрили мости. 

У мене був ступор: я не розумів, як це може бути можливо в сучасному світі — просто взяти автомат, стати на блокпосту і сказати, що тут інша держава. 

Батьки пояснювали Олегу, що російські терористи захопили частину території. А незабаром українські військові прибули до Старобільська. 

— Десь на другий тиждень після того, як з’явилися військові, я побачив десантників, які почали з нами знайомитися. Вони були брудні та втомлені після бойових дій, але приділили нам частинку своєї уваги, — пригадує хлопець. 

Саме тоді в його голові народилися перші думки про службу в Збройних силах України. Згодом після завершення 9 класу Олег вступив до військового ліцею у Кремінній. 

У ті роки його однолітки розділилися на два табори — хтось чекав “руській мир”, а хтось підтримував Україну. Для хлопця всі, хто підтримував Росію, одразу стали ворогами. 

Вони вірили в те, що тут живуть бандерівці, які їдять російських дітей. Коли люди вірять в це, я цього не розумію, адже ми все життя живемо в Україні й ходимо одними вулицями. 

Потім Олег вступив до Одеської військової академії на факультет десантно-штурмових військ. Та дитяча розмова не вивітрилася з його розуму і вона надихнула його стати частинкою ДШВ. 

Читати на тему

За ніч завели росіянам в тил два батальйони! Командир 95 бригади ДШВ Олег Апостол про успіхи в бою

Друзі ДШВ – всеукраїнська платформа для підтримки Десантно-штурмових військ.

Як почалася для нього велика війна

Повномасштабне вторгнення застало тоді ще курсанта на четвертому році навчання. Перед цим вони поїхали на навчання, а вже вранці піднялися по тривозі й отримали зброю. Він був з-поміж тих, хто вірив, що великої війни не буде, хоча в глибині души очікував цього. 

Через початок бойових дій курсанти випустилися достроково та одразу отримали розподілення по військах. Олег потрапив до 25 окремої повітряно-десантної бригади ДШВ і став командиром взводу. На той момент йому було всього 20 років. 

Хлопець каже, що не боявся раптової відповідальності, адже мав вдосталь часу обдумати своє рішення:

В мене був час про це подумати з 2014 року і вирішити, готовий я чи ні. Коли ворог приходить зі своїми військами, в нас немає часу думати — є час діяти. 

В підпорядкуванні мав різних людей, зокрема й набагато старших за себе. Дехто не мав військового досвіду, але вони були об’єднані бажанням захищати Україну. 

Який момент війни запам’ятав найбільше

Серед найяскравіших подій своєї служби Олег виділяє бої під Ізюмом на Харківщині. Їх зняли з оборони Бахмуту та перемістили до міста. Командування дало завдання за сім днів вийти на околиці Ізюму, зайнявши стратегічну висоту. 

Однак зайти в населений пункт вдалося на шостий день, а на сьомий, бригада вже проводила зачистку міста. 

— На той момент не було ще таких потужних наступів, як на Харківщині. Це був перший потужний контрнаступ. Коли отримуєш завдання пройти 40-50 км за сім днів та закріпитися в тилу, то думаєш: можливо, це якась нісенітниця?

Мені здавалося, що від нас хочуть неможливого. Але коли ми почали розвідку, то зрозуміли, що все не так і неможливо. Ми відкинули думки, що це неможливо, і почали думати, як виконати завдання. 

Військовий каже, що їм пощастило, адже тоді наступ на Харківщині проводився у декількох напрямках. По всім пунктам противника наносилися великі удари, які зменшили їхню обороноздатність. 

Харківський наступ вважає легендарним, бо за короткий проміжок часу вдалося звільнити величезну територію, захопивши у полон багато росіян. Також у війську додалося трофеїв у вигляді російської техніки. Але найбільшою перемогою є те, що вдалося зберегти максимум українських підрозділів. 

Олег мріє про завершення війни, але має ще одне прохання до українців:

— Хочу, щоб українці прокинулися і зрозуміли, що нікуди не втечеш. Тікати можна досить далеко, але якщо будеш бігти, то зрештою колись тебе все одно спіймають, доженуть і бігти буде нікуди. 

Противник постійно розвивається, нарощує зусилля, збільшує особовий склад. Він досі має на меті захопити Україну, — нагадує десантник. 

Тож пам’ятаймо про те, наскільки важко дається перемога, та підтримуймо наших захисників. Для цього ставай частиною проекту Друзі ДШВ. 

Друзі ДШВ — всеукраїнська платформа для підтримки Десантно-штурмових військ. Стати другом українських десантників просто: роби щомісячний донат на потреби ДШВ на сайті druzi.mil.gov.ua або за спеціальним QR-кодом. Приєднуйтесь до потужної зіркової спільноти, яка регулярно підтримує підрозділи ДШВ!

З банківського кабінету на фронт — так розпочалося повномасштабне вторгнення ще одного бійця ДШВ. Його історію ми розповідали раніше у нашому матеріалі. 

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.