Я натрапила на інклюзивні тарілки цілком випадково на просторах соціальних мереж. Спочатку не зрозуміла — що це і для чого. А потім стало соромно: бо ж геніальність ідеї полягає в її актуальності та простоті! Вікторія Белявська — київська керамістка родом з Луганщини. Її роботи справляють вау-ефект, але унікальні вони не лише своїми сюжетами, а й місією, яку несуть. Бо, як зазначила сама Вікторія під час розмови — тарілки для людей з інвалідністю не просто дають змогу виконувати звичні рухи під час вживання їжі, а й допомагають побороти сором чи дискомфорт за загальним столом. У житті дівчини кераміка зʼявилася цілком випадково два роки тому, під час пробного заняття з ліплення глини. Мотивація була проста: Вікторія хотіла світильник у формі динозавра, але жоден екземпляр, що існував у магазинах, не відповідав її очікуванням. Тож довелося ліпити його самотужки. Заняття настільки захопило, що стало більше, ніж хобі. Як вона створила посуд для людей з ампутованими кінцівками, анімалізм у роботах, важливість дрібних деталей та ревнивість мистецтва до людини — в ексклюзивній розмові для vikna.tv. Що таке інклюзивні тарілки та у чому їхня особливість Інклюзивний посуд розроблений з урахуванням потреб людей з інвалідністю або захворюваннями, що ускладнюють рухи. Такий посуд має особливу конструкцію, яка допомагає людям з різними захворюваннями та травмами, наприклад, з ампутацією, церебральним паралічем, хворобою Паркінсона тощо, більш комфортно та самостійно вживати їжу. В Україні про подібне наразі мало відомо пересічному споживачу. Та з початком повномасштабного вторгнення, лише за офіційними даними міністерки праці та соціальної політики Оксани Жолнович, в країні налічується від 2,7 до трьох мільйонів осіб з інвалідністю. Такі цифри вона називала ведучому Вадиму Карпʼяку у програмі Суспільного. — Ідея інклюзивного посуду пропрацьовувалась в Німеччині після Другої світової війни. Я побачила ці тарілки на сайті Amazon. Одразу зрозуміла, що вони цікаві, та, якщо чесно, тоді я подумала про свою бабусю. Після інсульту в неї виникли проблеми зі споживанням їжі. Тоді вона перестала з нами їсти за одним столом, бо соромилася. Ця тарілка викликала саме ці спогади. Це наче ти дихаєш і не задумуєшся, яке це щастя… а потім у тебе зʼявляється нежить і ти вже не знаєш, як собі допомогти, — пояснила Вікторія ідею створення подібного посуду. Тоді керамістка зберегла посилання на аналог тарілки для людей з однією рукою у свій список для натхнення з іронічною назвою — Могільнічек. За якийсь час Вікторія брала участь у благодійному ярмарку, де збирали кошти на потреби ЗСУ. Повертаючись, вирішила зайти в японську раменну Naushi. — Я мала з собою свій посуд і попросила приготувати їжу в моїй глибокій тарілочці у вигляді кракена. Дівчата, що там працювали, здивувалися, але не відмовили. Я зробила фото, опублікувала у соцмережах та позначила там акаунт закладу. Після цієї відмітки вони написали мені одне запитання: “Чи зможете зробити інклюзивні тарілки для закладу?”. В цей момент я дістала свій “Могільнічек” з відчуттям “більше нічого не кажіть, я знаю, про що ви”. Ми обговорили колірну гаму, тип матеріалів — обрали мою улюблену червону глину та синю глазур для покриття. Ці матеріали чудово доповнюють одне одного, — розповідає Вікторія Белявська. — В чому особливість цих тарілок? Яку роль відіграє кожна деталь? — Посуд для людей з інвалідністю відрізняється для різного віку. Є передній і задній борт і останній має бути вищим. Для дітей або людей з синдромами він повинен бути заокругленим, щоб допомагати набирати їжу на ложку. У цих тарілках є штифти, які допомагають фіксувати їжу між ними, або наколювати її на них. Штифти також зонують тарілку — сюди ми можемо покласти котлетку, або помідор, а на іншу зону — гарнір, мʼясо. Зафіксувавши продукт, його можна легко розрізати, їжа не “тікатиме” з тарілки, а людина зможе це зробити легко. Штифти біля передньої стінки допомагають тримати руку на поверхні, якщо так легше. Люди фотографують своїх тварин, а я — ліплю: керамістка про інклюзивні тарілки, анімалізм та ревниве мистецтво / 2 Фотографії До кожної тарілки йде список посилань на корисні товари: силіконові ніжки чи килимки, щоб тарілка не ковзала по поверхні; спеціальні щіточки для миття; інклюзивні дошки для нарізання тощо. Наразі це тестовий варіант, і я відкрита до покращення посуду. Тож, коли надсилаю примірник, прошу дати свій відгук після користування, — додає керамістка. Свої тарілки майстриня не лише надсилає ветеранам (до речі, цілком безкоштовно), а й надає у реабілітаційні центри. Читати на тему Львів потроху стає безбар’єрним? Як місто та бізнеси змінюються задля потреб людей з інвалідністю Ресторатори та власники бізнесів вчаться, аби їхні послуги були доступними для всіх. — Чи є якась схема розташування цих штифтів? — Я робила перші прототипи за аналогом з Amazon. Спробувала поїсти сама з такої тарілки — це дійсно зручно. Загалом, штифти розміщені для зонування. Після того, як я передала кілька таких тарілок в ребцентр, була можливість особисто подивитися, як ветеран вперше буде використовувати цю тарілку. Один чоловік розмістив продукти так, як я і задумала. А коли прийшов другий, він наколов котлету на штифт і так відрізав половинку. Це була інша методика, про яку я не подумала, але йому вона видалася зручною. Тому штифти у моїх тарілках у формі трикутників, щоб це полегшувало процес наколювання. В прототипі вони були у вигляді циліндрів, що унеможливлює наколювання. І їх важче зліпити з глини, — пояснює Вікторія. З часу перших спроб і по сьогодні керамістка виготовила та надіслала вже понад 100 інклюзивних тарілок. — Точної кількості, на жаль, не скажу — я не рахувала. Зроблю це до свят — буде підсумок року, — усміхається вона. Вікторія також пояснила, що кожна її тарілка проходить два випали у печі. Перший — так званий “бісквітний”, коли глина перетворюється у кераміку. Потім виріб покривають глазур’ю і він випікається вдруге. Глазур не лише надає виробу кольору, а й захищає робить його безпечним для харчового застосування. У планах Вікторії — розширити лінійку інклюзивного посуду. Вже є прототипи ще однієї плоскої тарілки, глибокої, а також склянки. Вся робота виконувалася у співпраці з психологинею, яка працює з людьми з інвалідністю. — Інклюзивні тарілки — це про доступність для всіх. Але про що це саме для вас? — Для мене посуд — це частина емоцій. Мені хочеться, щоб у всіх людей був вибір знайти тарілочку, яка приноситиме їм радість. В Україні так часто бувають важкі ночі — а ти береш зранку свою улюблену яскраву тарілку, і сніданок стає кращим. Для мене тарілка — це розділити сімейну вечерю і долучитися теж до них. Читати на тему Поранений воїн, незламний автор: інтерв’ю нового Холостяка Олександра Терена про реабілітацію в сучасному суспільстві Коли ми позбудемо бар’єрів у своїй голові, ми зможемо побороти перешкоди навколо нас, бо ми будемо свідомі всієї ситуації та проблематики, — говорить Олександр. “Люди фотографують своїх тварин, а я їх ліплю” Вікторія називає себе дитиною у світі кераміки та Трошки Божевільною Художницею, яка втілює найдивніші фантазії у реальність. Погортавши Instagram керамістки я помітила, що більшість її виробів виконані у формі тварин — кракени, собаки, жаби, динозаври. Люди фотографують своїх тварин, а я — ліплю: керамістка про інклюзивні тарілки, анімалізм та ревниве мистецтво / 7 Фотографій Такий напрям у мистецтві називають анімалізмом. До цієї теми звертався німецький експресіоніст Франц Марк, відомим скульптором-анімалістом був Антуан Луї Баррі. — Чому ви звертаєтесь до цієї теми? — Насправді, я не знаю. Про свою собаку Обі я мріяла з дитинства. Обі — це моє собаче втілення. І доки люди навколо фотографують своїх тварин, я вийшла на інший рівень — ліплю їх. Природа — це прекрасна штука. Я хочу перенести це наповнення в інтерʼєр, у наповнення квартири. Зараз я хочу йти в реалізм, але додавати тваринам нереалістичних кольорів. Один фільм надихнув мене на собаку-качку, на гру з формою тіла. Тварини — це прекрасні істоти, на них хочеться дивитися і відтворювати їх. Для мене це символ життя, і дотичності до цієї краси, створеної природою. — Мікеланджело казав: Мистецтво — ревниве, воно вимагає, щоб людина віддавалася йому повністю. Чи такі стосунки у вас із глиною? — Мене нічого настільки не заспокоює, як робота з глиною. Тут стався повний коннект і я більше не займаюся нічим іншим. Буває так, що я думаю вночі: якщо зараз заволає повітряна тривога, я зможу легально піти у свою майстерню, яка розташована у підвалі, і всю ніч працювати. Я їм, і думаю про роботу. Бачу на вулиці кольори й уявляю, як вони ляжуть на той чи інший виріб. Так, кераміка не відпускає мене ні до кого іншого. У нас із глиною приємні, стабільні стосунки. Погоджуюсь, Мікеланджело щось знав, — висновує Вікторія Белявська. Повне інтервʼю можна переглянути у відеоплеєрі. Раніше ми розповідали тобі про силу мистецтва під час війни. З якими викликами стикаються українські митці, читай за посиланням.А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе. Теги: люди з інвалідністю, Мистецтво, Україна Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter
Читати на тему Львів потроху стає безбар’єрним? Як місто та бізнеси змінюються задля потреб людей з інвалідністю Ресторатори та власники бізнесів вчаться, аби їхні послуги були доступними для всіх.
Читати на тему Поранений воїн, незламний автор: інтерв’ю нового Холостяка Олександра Терена про реабілітацію в сучасному суспільстві Коли ми позбудемо бар’єрів у своїй голові, ми зможемо побороти перешкоди навколо нас, бо ми будемо свідомі всієї ситуації та проблематики, — говорить Олександр.