Люди фотографують своїх тварин, а я — ліплю: керамістка про інклюзивні тарілки, анімалізм та ревниве мистецтво

Я натрапила на інклюзивні тарілки цілком випадково на просторах соціальних мереж. Спочатку не зрозуміла — що це і для чого. А потім стало соромно: бо ж геніальність ідеї полягає в її актуальності та простоті!

Вікторія Белявська — київська керамістка родом з Луганщини. Її роботи справляють вау-ефект, але унікальні вони не лише своїми сюжетами, а й місією, яку несуть.

Бо, як зазначила сама Вікторія під час розмови — тарілки для людей з інвалідністю не просто дають змогу виконувати звичні рухи під час вживання їжі, а й допомагають побороти сором чи дискомфорт за загальним столом.

У житті дівчини кераміка зʼявилася цілком випадково два роки тому, під час пробного заняття з ліплення глини. Мотивація була проста: Вікторія хотіла світильник у формі динозавра, але жоден екземпляр, що існував у магазинах, не відповідав її очікуванням. Тож довелося ліпити його самотужки.

Заняття настільки захопило, що стало більше, ніж хобі.

Як вона створила посуд для людей з ампутованими кінцівками, анімалізм у роботах, важливість дрібних деталей та ревнивість мистецтва до людини — в ексклюзивній розмові для vikna.tv.

Що таке інклюзивні тарілки та у чому їхня особливість

Інклюзивний посуд розроблений з урахуванням потреб людей з інвалідністю або захворюваннями, що ускладнюють рухи. 

Такий посуд має особливу конструкцію, яка допомагає людям з різними захворюваннями та травмами, наприклад, з ампутацією, церебральним паралічем, хворобою Паркінсона тощо, більш комфортно та самостійно вживати їжу.

В Україні про подібне наразі мало відомо пересічному споживачу. Та з початком повномасштабного вторгнення, лише за офіційними даними міністерки праці та соціальної політики Оксани Жолнович, в країні налічується від 2,7 до трьох мільйонів осіб з інвалідністю.

Такі цифри вона називала ведучому Вадиму Карпʼяку у програмі Суспільного.

— Ідея інклюзивного посуду пропрацьовувалась в Німеччині після Другої світової війни. Я побачила ці тарілки на сайті Amazon. Одразу зрозуміла, що вони цікаві, та, якщо чесно, тоді я подумала про свою бабусю.

Після інсульту в неї виникли проблеми зі споживанням їжі. Тоді вона перестала з нами їсти за одним столом, бо соромилася.

Ця тарілка викликала саме ці спогади. Це наче ти дихаєш і не задумуєшся, яке це щастя… а потім у тебе зʼявляється нежить і ти вже не знаєш, як собі допомогти, — пояснила Вікторія ідею створення подібного посуду.

Тоді керамістка зберегла посилання на аналог тарілки для людей з однією рукою у свій список для натхнення з іронічною назвою — Могільнічек.

За якийсь час Вікторія брала участь у благодійному ярмарку, де збирали кошти на потреби ЗСУ. Повертаючись, вирішила зайти в японську раменну Naushi.

— Я мала з собою свій посуд і попросила приготувати їжу в моїй глибокій тарілочці у вигляді кракена. Дівчата, що там працювали, здивувалися, але не відмовили.

Я зробила фото, опублікувала у соцмережах та позначила там акаунт закладу. Після цієї відмітки вони написали мені одне запитання: “Чи зможете зробити інклюзивні тарілки для закладу?”.

В цей момент я дістала свій “Могільнічек” з відчуттям “більше нічого не кажіть, я знаю, про що ви”. 

Ми обговорили колірну гаму, тип матеріалів — обрали мою улюблену червону глину та синю глазур для покриття. Ці матеріали чудово доповнюють одне одного, — розповідає Вікторія Белявська.

— В чому особливість цих тарілок? Яку роль відіграє кожна деталь?

— Посуд для людей з інвалідністю відрізняється для різного віку. Є передній і задній борт і останній має бути вищим. Для дітей або людей з синдромами він повинен бути заокругленим, щоб допомагати набирати їжу на ложку.

У цих тарілках є штифти, які допомагають фіксувати їжу між ними, або наколювати її на них. Штифти також зонують тарілку — сюди ми можемо покласти котлетку, або помідор, а на іншу зону — гарнір, мʼясо.

Зафіксувавши продукт, його можна легко розрізати, їжа не “тікатиме” з тарілки, а людина зможе це зробити легко. Штифти біля передньої стінки допомагають тримати руку на поверхні, якщо так легше.

Люди фотографують своїх тварин, а я — ліплю: керамістка про інклюзивні тарілки, анімалізм та ревниве мистецтво / 2 Фотографії

До кожної тарілки йде список посилань на корисні товари: силіконові ніжки чи килимки, щоб тарілка не ковзала по поверхні; спеціальні щіточки для миття; інклюзивні дошки для нарізання тощо.

Наразі це тестовий варіант, і я відкрита до покращення посуду. Тож, коли надсилаю примірник, прошу дати свій відгук після користування, — додає керамістка.

Свої тарілки майстриня не лише надсилає ветеранам (до речі, цілком безкоштовно), а й надає у реабілітаційні центри. 

Читати на тему

Львів потроху стає безбар’єрним? Як місто та бізнеси змінюються задля потреб людей з інвалідністю

Ресторатори та власники бізнесів вчаться, аби їхні послуги були доступними для всіх.

— Чи є якась схема розташування цих штифтів?

— Я робила перші прототипи за аналогом з Amazon. Спробувала поїсти сама з такої тарілки — це дійсно зручно. Загалом, штифти розміщені для зонування.

Після того, як я передала кілька таких тарілок в ребцентр, була можливість особисто подивитися, як ветеран вперше буде використовувати цю тарілку. Один чоловік розмістив продукти так, як я і задумала. А коли прийшов другий, він наколов котлету на штифт і так відрізав половинку.

Це була інша методика, про яку я не подумала, але йому вона видалася зручною.

Тому штифти у моїх тарілках у формі трикутників, щоб це полегшувало процес наколювання. В прототипі вони були у вигляді циліндрів, що унеможливлює наколювання. І їх важче зліпити з глини, — пояснює Вікторія.

З часу перших спроб і по сьогодні керамістка виготовила та надіслала вже понад 100 інклюзивних тарілок.

— Точної кількості, на жаль, не скажу — я не рахувала. Зроблю це до свят — буде підсумок року, — усміхається вона.

Вікторія також пояснила, що кожна її тарілка проходить два випали у печі. Перший — так званий “бісквітний”, коли глина перетворюється у кераміку. Потім виріб покривають глазур’ю і він випікається вдруге.

Глазур не лише надає виробу кольору, а й захищає робить його безпечним для харчового застосування.

У планах Вікторії — розширити лінійку інклюзивного посуду. Вже є прототипи ще однієї плоскої тарілки, глибокої, а також склянки. Вся робота виконувалася у співпраці з психологинею, яка працює з людьми з інвалідністю.

— Інклюзивні тарілки — це про доступність для всіх. Але про що це саме для вас?

— Для мене посуд — це частина емоцій. Мені хочеться, щоб у всіх людей був вибір знайти тарілочку, яка приноситиме їм радість. В Україні так часто бувають важкі ночі — а ти береш зранку свою улюблену яскраву тарілку, і сніданок стає кращим.

Для мене тарілка — це розділити сімейну вечерю і долучитися теж до них.

Читати на тему

Поранений воїн, незламний автор: інтерв’ю нового Холостяка Олександра Терена про реабілітацію в сучасному суспільстві

Коли ми позбудемо бар’єрів у своїй голові, ми зможемо побороти перешкоди навколо нас, бо ми будемо свідомі всієї ситуації та проблематики, — говорить Олександр.

“Люди фотографують своїх тварин, а я їх ліплю”

Вікторія називає себе дитиною у світі кераміки та Трошки Божевільною Художницею, яка втілює найдивніші фантазії у реальність.

Погортавши Instagram керамістки я помітила, що більшість її виробів виконані у формі тварин — кракени, собаки, жаби, динозаври.

Люди фотографують своїх тварин, а я — ліплю: керамістка про інклюзивні тарілки, анімалізм та ревниве мистецтво / 7 Фотографій

Такий напрям у мистецтві називають анімалізмом. До цієї теми звертався німецький експресіоніст Франц Марк, відомим скульптором-анімалістом був Антуан Луї Баррі.

— Чому ви звертаєтесь до цієї теми?

— Насправді, я не знаю. Про свою собаку Обі я мріяла з дитинства. Обі — це моє собаче втілення. І доки люди навколо фотографують своїх тварин, я вийшла на інший рівень — ліплю їх.

Природа — це прекрасна штука. Я хочу перенести це наповнення в інтерʼєр, у наповнення квартири.

Зараз я хочу йти в реалізм, але додавати тваринам нереалістичних кольорів. Один фільм надихнув мене на собаку-качку, на гру з формою тіла.

Тварини — це прекрасні істоти, на них хочеться дивитися і відтворювати їх. Для мене це символ життя, і дотичності до цієї краси, створеної природою.

— Мікеланджело казав: Мистецтво — ревниве, воно вимагає, щоб людина віддавалася йому повністю. Чи такі стосунки у вас із глиною?

— Мене нічого настільки не заспокоює, як робота з глиною. Тут стався повний коннект і я більше не займаюся нічим іншим.

Буває так, що я думаю вночі: якщо зараз заволає повітряна тривога, я зможу легально піти у свою майстерню, яка розташована у підвалі, і всю ніч працювати.

Я їм, і думаю про роботу. Бачу на вулиці кольори й уявляю, як вони ляжуть на той чи інший виріб. Так, кераміка не відпускає мене ні до кого іншого.

У нас із глиною приємні, стабільні стосунки. Погоджуюсь, Мікеланджело щось знав, — висновує Вікторія Белявська.

Повне інтервʼю можна переглянути у відеоплеєрі.

Раніше ми розповідали тобі про силу мистецтва під час війни. З якими викликами стикаються українські митці, читай за посиланням.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.