Коли сусід бачить в нас здобич — треба захищати себе: інтерв’ю футболіста та захисника України Владислава Ващука

Владислав Ващук звик у своєму житті носити форму, щоправда, Національної збірної України з футболу. Та вже певний час колишній футболіст полишив усі колись звичні заняття та долучився до медроти бригади наступу Буревій Національної гвардії України.

Захисник Владислав Ващук в інтерв’ю виданню Deutsche Welle розповів про свою мотивацію стати на захист України, а також про те, як потрапив на передову і що саме робить на фронті.

Що спонукало піти в армію

— Війна. Треба було робити щось для себе, для армії. Я подумав, що треба прискорити цей процес, щоб мої діти не брали в цьому участі. Треба йти вперед.

Коли була конкуренція в Динамо, в інших командах, то треба було якось продавлювати. Так, напевно, спортивне життя спонукало. А ще те, що я був Гостомелі два тижні з дітьми в підвалі. Їжі там було небагато.

Зловив себе на думці, що коли з дітьми виходили, то дуже переймався. А коли їхали за Куп’янськ з бронежилетом та автоматом, то я якось не хвилювався.

Чому обрав саме бригаду Буревій

— Після виходу з Гостомеля я думав, чим можу допомогти. Поспілкувався зі своєю сестрою. Вона об’єднала людей, зробила фонд, де допомагає і зараз. Згодом до мене зателефонував мій друг. Він запропонував мені організувати матч між бригадою Буревій та Легендами футболу.

Я організував гру, знайшов спонсорів: хто форму купив, м’ячі. Відразу після цієї гри хлопці поїхали на Бахмут. Потім ми через кілька днів у друга був день народження. Він сказав мені: “Давай до нас в медроту”. Я відповів: “Я ж навіть не розумію, що робити. Яка медрота?”. Коли до нас на поле вибігав медик, він питав, де болить і говорив, що скоро минеться. Але друг заспокоїв та сказав, що все буде добре.

Я тоді подумав, нікому нічого не казав. А наступного дня я йому відповів, що готовий.

Прийшов у військкомат. Там мене впізнали, тому питали, куди я йду. Я відповів: “Не зупиняйте мене, мені треба”.

Потім прийняв присягу. Був час, де я навчався, готувався. Ми стріляли, бігали, вчились накладати турнікети. Потім поїхав на евакуацію, спостерігав. Через практику, а не теорію, прийшов до того, що на сьогодні я провів понад 50 евакуацій.

Про нові обов’язки

— Ми виїжджаємо, організовуємо мобільний госпіталь, медпункти, де приймають з різними пораненнями. Бувають застуди, буває акубаротравми. Є стабік, де приймають дуже тяжких поранених.

Зараз я їжджу, куди мені скажуть, забираю поранених бійців і відвожу їх в госпіталь.

Коли там хтось дивиться за кимось одним, я дивлюсь за всіма. Коли був футболістом, то на полі треба було аналізувати свою команду та противника. Так я і роблю цю справу.

Стараюсь усміхатись, стараюсь залишитись таким, яким був раніше. Проте все ж змінююсь.

Читати на тему

Прикро, що багато хто не йде в ЗСУ — у захисників не декілька життів: інтерв’ю гросмейстера з окопу Ігоря Коваленка

Зараз моє життя наповнене сенсом як ніколи. Ми в лісі під Авдіївкою сміємося та жартуємо стільки, як багатьом шахістам навіть в мріях не знайти, — говорить шахіст.

Про настрій українських військових

— Кожен, кого ми забираємо, каже: “Мені треба повертатися”. Я говорю, що треба відновлюватись, а він вже завтра готовий їхати та далі давати бій.

Сьогодні настрій воювати у всіх, хто там побував. У військових горять очі, вони хочуть, щоб в нас було перемога і тільки перемога.

Хлопці дуже такі потужні. Вони бачать, що їх зустрічають, переносять. Вони вдома. Ми вдома.

Це до нас прийшли. Розумієте? Сусіди повинні спілкуватися, рухатися, домовлятися і все. А коли сусід бачить в нас здобич, то треба захищати себе. І ми захищаємо свою націю, своє життя, свою країну. Я прийшов в армію для того, щоб мої діти цього не бачили та не брали участь у бойових діях.

Про мобілізацію та ухилянтів

— Якби прийшли росіяни, вони мобілізували б усіх. Зробили б армію, хапали б. І всі, хто б пищав, що не може, все одно воювали б.

Нам треба перемогти. Для цього потрібно зробити все. Якщо ти маєш бажання побачити майбутнє своєї дитини, тоді треба рухатись у напрямку перемоги. Не боятися, що тебе десь знайдуть, а йти у військкомат самостійно та казати, що хочеш навчитись.

Чернігівський волонтер Артем Ракітін на початку повномасштабної війни евакуював з міста близько 26 тис. людей. А пізніше став на захист держави в лавах спецпідрозділу ГУР МО Артан. Читай інтерв’ю бійця Артану про звільнення вишок Бойка та оборону Зміїного.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.