Вона збиралась побути в Україні всього 20 днів. Проте канадійка Ейпріл Хаггет не змогла полишити свою волонтерську роботу й досі допомагає українцям евакуюватись з прифронтових територій та возить їм гуманітарну допомогу.
Волонтерка опікується навіть покинутими тваринками, які зараз страждають від обстрілів не менше, ніж люди.
Я відчуваю, якщо ми можемо щось зробити, то ми маємо це зробити, — поділилась думками волонтерка в інтерв’ю 24 каналу, який розповів її історію.
Спершу Ейпріл Хаггет приїхала до Києва. У тому, вже на диво далекому грудні 2022 року, вона ще нічого не знала про Україну. Та вже за кілька днів після прибуття вирішила їхати далі — на Схід та Південь країни.
У Харкові дівчина познайомилася зі співвітчизниками, які тоді займалися доставкою їжі до Бахмута і Зарічного.
10-11 січня я вперше відвідала Бахмут — цей момент став для мене переломним.
У ще вільному українському місті канадійка поспілкувалася з місцевими й усвідомила, що своєю допомогою вона символізує підтримку своєї країни. Тому вирішила залишитися, розповідати іноземцям про ситуацію в Україні та продовжувати роботу, зокрема у власній благодійній організації Планета людей, яка допомагає військовим.
Зараз Ейпріл живе у Слов’янську, що розташований неподалік від лінії розмежування, та щодня намагається допомагати людям, які живуть під постійними обстрілами.
Наприклад, чотири рази на тиждень дівчина їздить у Сіверськ, де не припиняють лунати вибухи, чутно відгомін стрілянини та роботу артилерії.
І попри таке розмаїття звуків слухати треба все-таки уважно, адже як тільки буде чутно дрон — потрібно одразу ж ховатись. Волонтерка добре знає, що за 50 хвилин після приїзду росіяни обов’язково починають обстріл, аби дочекатися більшого скупчення людей. Та лякає й засмучує дівчину зовсім інше.
Повертаючись у Слов’янськ, завжди відчуваю порожнечу всередині, адже ми поїхали, а люди залишаться.
Дехто все ж після сотень вмовлянь таки погоджується виїхати в більше безпечне місце. Так було й з 85-річним чоловіком із Севірська. Спершу евакуювали його дружину, проте він сам не хотів їхати — боявся за пасіку та своїх бджіл.
Ейпріл каже, що взагалі у кожної людини, яка відмовляється покинути свій дім, є така річ, що тримає, як у того чоловіка з бджолами. Та, зрештою, дівчина таки вивозила чоловіка з усіма його 18 вуликами. Також він взяв усі речі, які тільки могли поміститись у дві машини й причеп, якими забезпечила його Ейпріл.
Єдине, що не могло ніяк уміститись — другий мотоцикл. Тому 85-річний дідусь вирішив самостійно на ньому виїхати повз танки, БМП та всі військові машини аж до Краматорська.
На щастя, він дістався пункту призначення та покинув місто під обстрілами. Та не всі на це здатні.
Люди у прифронтових містах живуть в надії та сподіваються, що рано чи пізно повернуться до мирного життя. Але ми є заручниками наших спогадів, і забуваємо, що можна збудувати новий будинок.
Не стають на заваді людям, які хочуть допомагати, навіть хвороби. Читай, як 87-річний волонтер плете сітки для ЗСУ попри порушення зору.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!