Хірург Євгеній Антонюк присвятив своє життя медицині, а останні роки — порятунку поранених на війні. Понад 14 років він працює лікарем, і понад чотири з них — у польових умовах фронту.
У 2014 році він уперше вирушив на Схід України, щоб надавати допомогу у військовому шпиталі. Це стало переломним моментом у його житті.
До повномасштабного вторгнення він керував власною клінікою, але з початком війни передав управління партнерам, зібрав речі та став військовим медиком.
Зараз він очолює передове хірургічне відділення — мобільну операційну біля лінії фронту, де кожна хвилина має вирішальне значення.
Хірург поділився з УП.Життя змінами в службі між 2014 та 2022 роками, розповів, як 45-хвилинні операції рятують бійців на фронті, а також поділився історіями пацієнтів.
Вибір професії: спадковість і покликання
З дитинства Євген був оточений медициною — у його родині лікарями були кілька поколінь. Спершу він планував стати гінекологом, як і його родичі, але зрештою обрав хірургію.
Я з самого народження знав, що маю бути лікарем, тому вибір професії для мене не стояв, — каже Євген.
Активна робота і можливість безпосередньо рятувати людські життя стали для нього визначальними факторами.
Завершивши університет, він став ургентним хірургом і працював в обласній лікарні, адже йому не подобалася рутинна робота за столом. Понад усе він прагнув працювати в умовах постійної динаміки, де кожен день приносить нові виклики.
У 2014 році, під час Революції Гідності, він не залишився осторонь, а поїхав до Києва, щоб допомогти пораненим. Одночасно чергував у державних і приватних лікарнях.
Фото: УП.Життя
Перша мобілізація: від комфорту до польових умов
Навесні 2014 року Євген був присутній на весіллі брата, який служив за контрактом. Саме під час святкування військові отримали наказ про мобілізацію — чоловіки вийшли із зали та поїхали на службу.
Тоді лікарі ще не підлягали обов’язковій мобілізації, тож у нього був час ухвалити рішення. Вирішальним став коментар його матері: вона сказала, що не зрозуміла б сина, якби він не пішов служити.
Я не відчував, що варто шукати вихід за кордон, і моя мама сказала, що не зрозуміла б мене, якби я ухилився від служби, — згадує Євген.
Фото: УП.Життя
Отримавши призначення до військового шпиталю, чоловік швидко зрозумів, що його звичний світ змінився. До цього він працював у комфортних умовах лікарень, а тепер доводилося оперувати у наметах та бліндажах. Жарти про “білу і червону рибу” — тобто консерви — стали реальністю.
До цього я ніколи не їв з пластикових мисок і не був у таких умовах. Це було шоком, але обіцянки щодо “люкс” умов на фронті швидко розбились. Ми отримували консерви, — сміється Євген.
Досвід роботи на передовій
Під час перших виїздів на евакуацію поранених Євген відчував страх, але в самому шпиталі почувався у безпеці. Тоді лікарям здавалося, що 10 пацієнтів на день — це багато. Зараз ситуація змінилася — операції тривають безперервно, а медичний персонал працює в умовах постійної загрози.
У 2015 році, після повернення з передової, йому запропонували очолити приватний медичний центр.
Через рік він відкрив власну клініку, але з початком повномасштабного вторгнення знову повернувся до військової медицини.
Фото: УП.Життя
Передове хірургічне відділення: 45 хвилин на операцію
У 2022 році Євгену запропонували очолити новий підрозділ — передове хірургічне відділення (ПХВ). Ця структура нагадує мобільні шпиталі в армії США, але адаптована до українських умов.
Головна її перевага — мобільність. Лікарі можуть розгорнути операційну в будь-якому приміщенні біля лінії фронту, забезпечуючи повноцінну хірургічну допомогу.
Хірурги мають лише 45 хвилин на операцію — цього достатньо, щоб стабілізувати пацієнта для подальшої евакуації. Вони не роблять зайвих швів і можуть тимчасово закрити рани спеціальними плівками. При цьому лікарі намагаються зберегти пораненим кінцівки, якщо це можливо.
Євген пояснює, що навіть в умовах мобільних шпиталів важливо не перевищити рівень допомоги:
Рятуючи одного, можна втратити всіх тих, хто чекає, — зазначає він.
Медичне сортування та реалії фронту
У ПХВ використовують систему медичного сортування, де пацієнти поділяються на чотири категорії: чорні (несумісні з життям травми), червоні, жовті та зелені. Незважаючи на категорії, допомога надається всім.
— Багато разів нам доводилося приймати поранених у стані клінічної смерті, і ми їх рятували. Те, що здавалося б неможливим в лікарні, стало моїм щоденним життям, — додає він.
Фото: УП.Життя
Нестандартні випадки: порятунок і несподівані історії
За час служби Євген став свідком багатьох неймовірних історій. Одного разу з ноги пораненого видалили гранату, яка могла здетонувати.
Іншого разу пацієнт з переломом руки просто втік з лікарні, щоб врятувати свою бойову машину Bradley, а потім повернувся.
Особливий випадок стався перед першим контрнаступом на Херсонщині. Підрозділ потрапив під обстріл, вижив лише один боєць, але через поранення не міг пересуватися.
Йому скидали воду, турнікети та їжу дроном, але він зник. Через два дні чоловіка помітили на лінії фронту. Виявилося, що він самотужки наклав собі шини, використовуючи підручні матеріали, і зміг дістатися медиків.
Фото: УП.Життя
Життя Євгена — це історія відданості своїй професії та країні. Його шлях від приватної клініки до передового хірургічного відділення на фронті є прикладом самовідданості та мужності.
Те, що для більшості здається неможливим, для нього — звичайна повсякденність. Євген продовжує рятувати бійців на лінії фронту, де кожен день — це боротьба за життя.
Вони захищають нас в окопах, а ми рятуємо їх тут. Це наш обов’язок, — підсумовує хірург.
Фото: УП.Життя
Раніше ми розповідали історію київських кардіохірургів, які змогли врятувати життя новонародженій дитині, провівши операцію на серці в першу годину після народження.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!