Костянтин Стогній — найвідоміший кримінальний журналіст в Україні, який побував на десяти війнах та ризикував життям на різних материках. В інтерв’ю Вікнам він розповів про халепи, у які потрапляв у житті, та як зберігав спокій у критичних ситуаціях. Думаю, треба бути розумною людиною, щоб з кожної халепи зробити правильні висновки. Тоді вона не так сильно вплине на долю. У житті журналіста траплялось багато кримінальних та жорстких історій, які були близькі до того, щоб змінити його долю. Проте найбільше згадується Костянтину Стогнію інакша ситуація: — Коли починалася війна в Іраку, ми їхали знімати документальний фільм у Багдад. Перші включення повинні були йти на різні канали, тому що на той час ще нікого не було в місті під час обстрілів. У той період, як розповідає журналіст, сполучення між Багдадом та іншими містами вже було перерване. Літаки туди теж уже не літали. Тому звичайний спосіб проїзду з Дамаска, Сирії, був недоступний, хоча і становив усього півтисячі кілометрів. — Посольство України на той момент уже евакуювали. Залишився лише один представник, Валентин Новіков. Він був єдиний, хто у цьому приміщенні залишався. Тому що там були ще документи, йому треба було ще якісь секретні речі з’ясувати. Як виявиться трохи пізніше, саме ця людина зіграє не останню роль в історії. Оператори напружились. Одні сказали, що захворіли. Інші чесно відповіли: “Куди нам їхати, якщо у нас родини”. Тому під загрозою була вся поїздка. Єгор Бенкендорф, який тоді був адміністратором, сказав: “Я хотів би поїхати оператором”. Я спитав, чи він вміє знімати. Він показав свої роботи, і я подумав, що оператор нормальний. Тоді відповів: “Ну, Єгоре… поїхали”. На цьому пригоди знімальної групи не закінчились. Костянтин Стогній говорить, що коли вони їхали з Дамаска до Багдада, то побачили невеличкий будинок із прапорами посеред Аравійської пустелі. Як потім виявилось, це був прикордонний пункт. Водій спокійно розповів, що місцеві то на стороні однієї країни баранів пасуть, то на стороні іншої. — Я говорю: “Ну добре. А що, туди ніхто не заїжджає? Що буде іноземцям, які туди не заїдуть?” Водій відповідає: “Ну, є багато історій: може бути й тюрма, а можуть і розстріляти”. Я кажу: “Так, може, повернемось?” Він: “Та хто нас тут зупинить?” Я відповідаю: “Та ні, давайте повертатись”. Проте халепа саме чекала на них попереду, а якщо точніше – саме у цьому самотньому будинку. — І ми заїжджаємо на цей прикордонний пост, а нам там кажуть, що треба здати кров на СНІД. Тому що саме в Іраку на той час відсоток хворих на СНІД був найнижчий. Тоді ситуація не здавалась такою критичною, що можна зрозуміти зі слів журналіста. Ну треба — так треба. Проте це до того моменту, коли до нас вийшов солдат, зняв пасок і дав його, щоб перемотати руку. І в нього в руках був такий скляний шприц, як у моєму дитинстві, який кип’ятили у баночці. Він стоїть з оцим шприцом з мого дитинства та каже, що буде брати кров. А це халепа! Як стверджує Костянтин Стогній, якби вони тоді знали, що ця процедура необхідна, то обов’язково взяли б із собою одноразові шприци. Оскільки взагалі було невідомо, у кого перед ними брали кров на аналіз та як після того дезінфікували шприц. Так він і стояв у роздумах: — У нас включення, у нас прямий ефір уже ввечері. А ще знайти місце треба, де видно буде Ірак, де можна буде зняти візитівку міста Багдада. А ще треба дістатися туди. Якщо відмовитись, то це можна зірвати редакційне завдання. Підвести не тільки власний телеканал, але й інші, які викупили у нас це включення. З іншого боку, не можна підставити знімальну групу, за яку я відповідальний, і дати брати кров на аналіз таким шприцом. Тоді журналіста врятував супутниковий телефон. — Дуже дорогий, який ми взяли в оренду спеціально для таких непередбачуваних ситуацій. Я додзвонився до нашого представника (Валентина Новікова) і пояснив ситуацію. Сказав, що не знаю, як правильно вчинити. Він відповів, що спробує поговорити з міністром охорони здоров’я, якщо той ще не втік з країни. І попросив почекати. Згодом вийшов начальник цього прикордонного посту і сповістив команду, що за розпорядженням міністра охорони здоров’я у них кров на аналіз візьмуть уже в Багдаді, розповідає Костянтин Стогній. Але потім кров так ніхто і не брав. Оскільки я їм сказав, що цей тест буде робитись протягом двох тижнів, а через тиждень ми вже повернемось додому. “І толку, що ви візьмете цю кров? Що цей тест дасть, якщо нас вже не буде в країні?” Нагадаємо, раніше в інтерв’ю Костянтин Стогній розповів, як долає емоції в стресових ситуаціях. Теги: Ірак, Костянтин Стогній Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter