Став щитом для тих, хто за спиною: історія бійця, який тягнув пораненого побратима мінним полем

Командир відділення 120 окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України Олександр розповів, як у 19 років пішов у військо, а ще — як врятував свого пораненого побратима та тягнув його мінним полем.

Тягнув пораненого мінним полем: історія командира Олександра

У свої 22 роки він уже командир. У лютому 2022 йому виповнилося 19, і після початку повномасштабного вторгнення росіян він пішов добровольцем у військо. З дитинства він дуже активний — малював, грав у дитячому оркестрі, вчився, був у бізнес-школі, займався бойовими мистецтвами та подорожував.

Я насолоджувався життям, кожною секундою до війни. А з першої секунди повномасштабного вторгнення теж насолоджуюся кожною хвилинкою життя.

Каже, коли стоїть у нарядах, найбільше любить спостерігати за зорепадом. На собі вже відчув всі тактики росіян — фосфор, контузії та поранення, отруєння газами. Розповідає, як у 2022 році десятеро росіян спробували взяти штурмом його посадку.

Від нас вони були в 600 метрах. Щось їм не сиділося, під ранок вирішили повоювати. Коли по тобі летить кулемет, і кулі свистять біля вух, ламається гілля, так я відчув вперше, що стріляють у мене.

Спершу, коли опинився на полі бою, не розумів, що робити. Потім зрозумів, що потрібно вмикати свій сталевий характер, аби вижити. Так росіянам не вдалося захопити позиції. Каже, пишається своїми результатами — знищенням росіян на відстані від кількох метрів до кілометрів.

Читати на тему

У камері було +50, ми втрачали свідомість. Марʼяна Чечелюк про один день у полоні

Слідча з Маріуполя та колишня полонена Марʼяна Чечелюк розповіла про пережите у полоні.

Коли він тут, ти розумієш: доля секунди, і тут міг би лежати ти, а не він. Ти швидше вмикаєш свою кмітливість, швидше натискаєш на курок.

Про ворога каже — це хитрі, професійні військові. Однак велика кількість ув’язнених. Коли доводиться з ними спілкуватися, чимало кажуть, що не хотіли воювати, але у тюрмі їм важче, ніж на фронті.

Олександр не раз рятував життя побратимів, розповідає, ці відчуття не порівняти ні з чим — навертаються сльози. Був випадок, коли врятували і його. У такі моменти згадує, як рятує навчання тактичної медицини.

Одного разу пораненого побратима довелося тягнути мінним полем. Усі вижили. Тоді Олександр просив Бога про допомогу. У такий момент почав вірити, що дива існують.

Я довірився Богу, і сказав: “Куди б ми не пішли, веди мене за руку”.

Олександр зрозумів, що на своєму місці, коли побачив, як у будинку вночі мати тримала дитину на руках. Тоді подумав, що не допустить, аби російський снаряд влучив у будинок. Що потрібно зробити так, аби ті, хто за твоєю спиною, ніколи не відчули кров, голод, обстріл. Стати для них щитом.

Раніше ми розповідали історію танкіста Джексона.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.