Зниклі безвісти — люди, яких не існує у юридичній площині ні загиблих, ні полонених, ні живих. Їхня доля невідома й встановлюється складно через активні бойові дії, які тривають та постійно змінюються. З 2014 року сімʼї близьких, які зникли безвісти, не можуть знайти останню ниточку звʼязку з рідними.
Історія Галини — одна із таких: її син Юрій Соловйов на псевдо Фокс добровольцем пішов боронити країну у 2014 році. Він думав, що разом з ним ринуть усі чоловіки України.
Востаннє Фокса бачили біля Іловайська, в одному з селищ. Він так і не отримав статус безвісти зниклого, але й підтвердити факт його взяття у полон також не вдалося. Історію Юрія, який попри проблеми зі здоровʼям пішов добровольцем на фронт та зник десять років тому мама Галина розповіла виданню Букви. Ми переповідаємо головне далі у матеріалі.
Думав, що всі чоловіки встануть
У 2014 році Юрій з дружиною активно долучалися до допомоги активістам Революції Гідності. Час, коли рідний Маріуполь також опинився під натиском окупантів, чоловік переживав важко.
Батьки жили очікуванням дзвінка від сина, який пішов на фронт добровольцем.
— Коли їх почали брати в оточення в Іловайську, вони знали про це і просили підкріплення, допомогу. Але в той час, 24 серпня, в країні проводили парад з військовою технікою, і лише волонтери привозили хлопцям одяг та їжу.
Війна зробила його більш витривалим, — каже Галина й пригадує, що до того її сил боявся крові та інʼєкцій, але у війську став медиком.
Востаннє син телефонував батькам 28 серпня — вітав тата з днем народження. Вже наступного дня чоловік надіслав повідомлення дружині: Прощавайте, я вас люблю.
Букви
За словами побратимів, Юрій допоміг побратимам, але здаватися в полон не збирався, тож вирішив виходити з оточення самостійно.
Згодом Галина дізналася, що побратимів сина тримають в Донецьку, в будівлі СБУ. Мати разом зі свахою їздили туди, щоб розшукати Юрія. Передавали харчі для інших хлопців, однак і ті передачки до українських бійців не доходили у повному обсязі.
Галина ходила по лікарнях та моргах, але слідів сина не змогла знайти.
— Ми тричі здавали ДНК-експертизу. Одного разу зателефонували представники Червоного Хреста та повідомили, що є поховане тіло, фото якого дуже схоже на нашого сина.
Сказали, що будуть робити ексгумацію для підтвердження. Але результат виявився негативним, — розповідає жінка.
Згодом чоловіка визнали безвісти зниклим. А за три роки дружина Юрія, з яким вони розійшлися незадовго до його зникнення, подала до суду, аби отримувати допомогу на дитину. Так чоловіка визнали померлим.
За десять років війни втратили сина та життя в Україні
Війна сильно пошматувала життя Галини та її родини. Вона з чоловіком проживала в Маріуполі, і вперше їхнє житло постраждало від обстрілів ще у 2015 році.
З початком повномасштабного вторгнення жителі пережили справжнє пекло. Галина пригадує, як вони разом із сусідами — 15 осіб та три кішки — вселилися у чужу квартиру, ключі від якої їм дали знайомі.
Разом ховалися у підвалі, коли снаряд прошив будинок на два поверхи вище їхнього тимчасового помешкання. Разом їли суп на воді та рисові, разом шукали продукти.
— Ми виїхали 15 березня, а наступного дня саме влучили по Драмтеатру. Виїжджали фактично “на руках” в інших людей, бо у нас машини не було, — розповідає Галина та ділиться: не змогли вивезти ні нагороди сина, ні його документи, аби на блокпостах росіяни їх не знайшли.
Наразі Галина та чоловік живуть за кордоном, але мають надію, що повернуться до вільного Маріуполя. А ще — не вмирає надія, що син живий.
Адже, як зазначила сама Галина, стільки ДНК-експертиз, як вони зробили, вже б дали відповідь, чи загинув її син.
Раніше ми розповідали тобі історії полонених волонтерів та спогади їхніх рідних про найстрашніші миті життя: читай за посиланням.
Фото: видання Букви.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!