Токсичність родом із дитинства: чому деякі батьки завдають нам болю і як цьому зарадити

Батьки вчать нас моделей поведінки, ставлення до світу, перших проявів любові, формують самооцінку. Наша прив’язаність до них та емоційні зв’язки відрізняються від усіх інших.

Навіть ставши дорослими, ми все одно спираємося на засвоєний нами у дитинстві батьківський досвід — обираємо партнера, будуємо сім’ю, виховуємо дітей.

Але що робити тим, хто виріс в атмосфері прихованого чи безпосереднього насилля? Як їм порозумітися з власними батьками, котрі й надалі активно переходять особисті межі своєї дорослої дитини, не дають будувати життя?

Відповіді на ці питання шукали разом із психологинею Валентиною Жемчужниковою та психологинею, доценткою кафедри журналістики та нових медіа Університету Грінченка Яною Фруктовою.

Читати на тему

Емоційна сепарація: коли насправді настає незалежність від батьків

Деякі люди навіть у дорослому віці залишаються дуже прив’язаними до батьків. Сімейна психологиня пояснила, що таке емоційна сепарація та які її ознаки.

Атрибути токсичних батьків

Основний критерій, за яким можна визначити, чи токсичні ваші батьки — це з якими почуттями ви залишаєтеся після спілкування з ними.

Якщо вам погано, ви відчуваєте провину, безпорадність, пригніченість, роздратування, а то й агресію — це наслідки токсичних стосунків у родині, — говорить Валентина Жемчужникова.

А для більш точного розуміння поняття, Яна Фруктова перераховує такі ознаки токсичних батьків:

• Суперечливі звертання

Токсичні батьки звертаються до дитини із суперечливими проханнями. Наприклад: “Роби уроки й прибери нарешті у своїй кімнаті” чи “Роби уроки й забери брата з дитсадка”.

Втім, що з цього зробити першим — вивчити уроки, прибрати у кімнаті чи забрати брата — не зрозуміло.

І в якому б порядку дитина це не виконала, батьки все одно залишаться незадоволені результатом.

• Розхитування “емоційних гойдалок”

Токсичні батьки надміру емоційні. Як припускає Яна Фруктова, більшість із них агресивні за типом темпераменту (холерики).

Темперамент у нас вроджений, а характер — набутий. І що робити з вродженими даними, які ми отримали від природи та батьків, — це вже клопіт дорослої людини. Адже вона завжди може попрацювати з виявами свого темпераменту. Свою емоційність спрямувати на спортивні тренуваннях, театральні гуртки, танці або подорожі, а не переносити на дитину, — пояснює вона.

Фахівчиня каже, нині переважна більшість людей старшого покоління не звертаються до психотерапевта. Не обговорюють свої болісні моменти, тригери, не замислюються, як краще реалізувати надлишкову емоційність.

А саме від цього і страждають їхні діти, переживаючи “емоційні гойдалки” у стосунках, коли їх то залюблять до півсмерті, то насварять, — додає експертка.

Відтак можуть уже за подихом, поставою, рухами чи кроками визначити емоційний настрій батьків. Тому що спрацьовує механізм самозбереження, для того, щоб вкотре не потрапити під гарячу руку.

• Проектування незадоволення на дітей

Токсичні батьки зазвичай не задоволені власним життям і переносять своє роздратування на дітей. Як говорить пані Яна, це такий метод проекції. Коли людина не задоволена собою, то намагається віддзеркалити це на інших.

Такі батьки дуже вимогливі та чекають від своїх дітей лише найвищих перемог, щоб підвищити свою самооцінку.

Проте, коли дитина досягає високого результату, її знецінюють, бо, якщо ти такий крутий, а я у свої роки цього не мав, то це загрожує моїй самооцінці не як батька чи мами, а як особистості.

Крім того, діють за подвійними стандартами, на загал хвалять дитину, а наодинці з нею — знецінюють її здобутки: “Та це перемога шкільного рівня, от якби ти здобув міську”.

• Нав’язування думки, що довкола — ворожий світ

Токсичні батьки формують у дитини недовіру до світу, запевняючи, що довкола неї — вороги: “Краще, ніж я, тебе ніхто не зрозуміє”, “Чекай від друзів небезпечних порад”.

Свої уявлення та побоювання батьки проектують на весь світ і цим прив’язують до себе дитину.

При цьому з’являється пастка з відчуттям провини: “Ти не так якісно робиш, а якщо робиш, то не так швидко” чи “Я тебе про це не просила” або ж “Ти робиш все, щоб зіпсувати мені настрій”.

Таке ставлення робить стосунки залежними, унеможливлює своєчасну сепарацію від батьків. Натомість дитина постійно має виправдовуватися і щодня “компенсовувати” батькам уявну шкоду.

Це відчуття провини не зникає протягом усього життя людини. І вона постійно має щось відшкодовувати: любов, увагу, матеріальні речі, харчування, одяг. Завжди мусить за щось вибачатися. Натомість інші почуття батьків украй лімітовані, — зауважує Яна Фруктова.

Читати на тему

Не критикуйте, а підтримуйте — поради психологині, як відновити довіру дитини до батьків

Контакт із дитиною починає формуватися з народження. Тому важливо звертати увагу на свою щоденну модель поведінки.

• Маніпулювання слабкими місцями та знецінення почуттів

Токсичні батьки намагаються вивести дитину на відвертість, але не для того, щоб зрозуміти, допомогти, підтримати, а щоб виявити слабкі місця (болючі точки) і за нагоди цим скористатися.

Приклад: “От бачиш, не всі тебе люблять” або “Якщо ти такий хороший, то чому тебе кинула дівчина?” Тобто почуття дитини знецінюються, її ніколи не запитують, як вона почувається.

Натомість батьки самостійно визначають психологічний клімат дитини і стан, у якому вона перебуває.

• Тотальний контроль

Токсичні батьки примушують дитину звітувати, де вона, з ким та коли повернеться.

Контролюють її соціальні зв’язки, позбавляють відчуття особистого простору висловами: “Це моя квартира, тому я ходитиму де хочу”, “Ці речі я тобі купила, тому ти вдягатимешся так, як я вважаю за потрібне, поки я заробляю гроші”.

Це не дає дитині відчути свою територію безпеки, тілесність, самоідентифікуватися поряд з батьками.

Характерні фрази: “Я знаю краще”, “Ти маєш знайти собі пару”, “Народити дитину”, “Ми хочемо онуків”, “Влаштуйся нарешті на нормальну роботу”, “Скільки можна вчитися” тощо.

А якщо дитина намагається “зробити крок у бік”, їм на зміну приходять нові маніпулятивні вислови: “Хочеш навчатися в іншому місці, щоб бути подалі від нас”, “Ти невдячний, ми ж тебе виростили, а ти йдеш з дому винаймати квартиру” тощо.

Якої шкоди завдають такі стосунки?

Діти, які виховувалися токсичними батьками, виростають безініціативними, не усвідомлюють своїх почуттів, їм складно ухвалювати емоційні рішення, мають підвищену тривожність та постійно живуть у хронічному стресі.

Якщо запитати: “Як ти себе почуваєш?”, — вони не зможуть розпізнати своїх емоцій, що це: жаль, сором, радість чи здивування.

Оскільки їм завжди вказували, що вони мають відчувати. Все тільки через біль, провину, надзусилля, що призводить до нездорової жертовності.

Батьки готують таких собі прометеїв, які мають жертвувати всім заради інших і не пручатися цьому. Хоча інстинкт самозбереження є головним і ми ділимося з людьми тільки тим, чим наповнені. Якщо людина не вміє наповнювати себе позитивними емоціями, то виникає питання щодо того, чим вона може поділитися, — говорить пані Яна.

Відтак у токсичних батьків виростають діти, які згодом теж стають токсичними. Позаяк альтернативних моделей поведінки вони не бачили, те, що у родині може бути по-іншому, не уявляють.

Батьківську модель вони сприймають як норму та інструкцію до застосування і не спроможні без зовнішньої допомоги інакше взаємодіяти у власній родині.

Фактично всі діти, які виросли у токсичних сім’ях, вчасно не сепарувалися від батьків. Це означає, що вони психологічно залишаються маленькими й емоційно залежними від батька й матері.

Саме тому важливо “розлучатися” з батьками у дозрілому віці, щоб стати дорослим не лише за паспортом, — зазначає Валентина Жемчужникова.

Впізнали себе? У другій частині ми розповідаємо, як упоратися з цією проблемою, стати на шлях прощення батьків і не повторити їхніх помилок.

А якщо ви потрапили в ситуацію, коли вищезгадані ознаки є відображенням вашої поведінки, радимо почитати, чому знецінення — одна з форм насильства і як воно травмує дитину.