Прокрастинацією заведено вважати схильність людини відкладати важливі справи на потім, або ж замінювати їх тими, що не потребують зусиль.
Існує думка, що з цією проблемою стикаються лише дорослі. Та в умовах війни, стресу, диджиталізації — хронічна втеча від справ поширюється і на дітей. Їхня психіка перенапружена і намагається захиститися від майбутньої невдачі.
Тож, якщо ти помітив/(-ла) прояви прокрастинації у дитини — не варто звинувачувати чи карати, потрібно допомогти впоратись.
Як саме — розповіла психологиня фонду Голоси дітей Галина Номировська. Текст підготувала Роксана Рублевська.
Як прокрастинація псує наше життя
Слово прокрастинація походить від латинського prōcrāstinātiō і означає — відкладати на завтра. Слід розуміти, що прокрастинація не є лінню, саботажем чи втомою.
Ми можемо стверджувати, що людина прокрастинує, якщо впевнені, що вона не має фізичних чи психічних порушень (як то СПАУ, депресивні чи тривожні розлади), достатньо спить, не голодує та не має хімічних залежностей.
Адже це також може бути причиною, через які ми не можемо “зібрати себе докупи”.
Людина, що прокрастинує, — не відчуває радості чи спокою, ігноруючи справи. Вона не може якісно відпочити, але й працювати на повну також не здатна.
Стан прокрастинації — це відчуття провини, самокритики, апатії. Як наслідок, людина починає відволікатися на сторонні справи, а щоб виконати пріоритетні, доводиться себе вмовляти. Вона щиро планує їх виконати, але через перенапруження, відчуває параліч волі та не здатна концентруватись.
Від цього відчуття безпорадності росте, а рівень самоповаги — знижується.
Якщо проблему ігнорувати, це позначатиметься на всіх сферах життя і може призвести до депресії чи залежностей.
Причини прокрастинації
За словами експертки, існує три причини прокрастинації.
Емоційна — це наші почуття, страхи, надії, мрії, сумніви та тиск, який ми переживаємо. Якщо дорослий може усвідомлювати складні почуття, то діти використовують прокрастинацію задля того, аби уникати їх.
Зазвичай діти тікають від нового досвіду, якщо старий був травматичним.
Прокрастинатор приймає бажане за дійсне і несвідомо вважає час своїм супротивником, намагаючись перемогти його, ігноруючи.
Під час війни, у пошуках безпеки діти можуть змінювати школи, міста та країни. Перевантажені новими викликами, вони отримують стрес від того, що перебувають у новому колективі й мають зайняти там своє місце.
Страх неприйняття з боку оточення робить прокрастинацію своєрідним щитом. Так людина намагається замаскувати свої слабкості.
Біологічна причина пов’язана з функціями тіла, мозку та з генетичною спадковістю. Мозок може постійно змінюватися через нейропластичність. Це означає, що біологічна причина відкладання справ не є постійним обмеженням для нашого прогресу.
Тобто, ми можемо навчитися переборювати прокрастинацію і розвивати більш ефективні звички.
Батькам потрібно враховувати, що під час будь-якої стресової ситуації відбуваються зміни у тілі та відчуттях, мисленні та емоціях. Це призводить до того, що діти можуть відкладати справи, аж допоки їхні фізичний та психічний стани повністю не стабілізуються.
Міжособистісна причина – родинна історія та взаємодія в соціумі. Перші прояви прокрастинації можуть з’явитися ще в молодшій школі.
Спілкування з однокласниками суттєво впливає на сприйняття дитиною свого успіху в навчанні та самореалізації. Стосунки з батьками та іншими членами родини можуть впливати на формування стресостійкості, завдяки якій дитині легше впоратися з викликами.
Якщо батьки не дають достатньої підтримки та не заохочують дитину досягати мети, вона може відкладати важливі справи через зневіру та відчуття себе непотрібною.
Як допомогти та не нашкодити
Зазвичай, коли дитина прокрастинує, батьки вважають, що вона просто лінується, і починають сварити, погрожувати, вдаватися до покарань або принижень. Слід пам’ятати, що головне у наших стосунках — довіра, а причина прокрастинації — стрес.
Втративши довіру, ти не зможеш допомогти, а залякуючи — підштовхнеш її до брехні.
Авторитарні батьки, контролюючи кожний крок дитини, скупі на емоційні прояви. Високі очікування та критика за невідповідність цим вимогам можуть призвести до того, що прокрастинація стане інструментом для протистояння контролю.
Натомість ти можеш обрати іншу тактику.
- Встанови правила та очікування. Для того, щоб дитина розуміла, які дії є правильними, а які — ні. Наприклад, якщо дитина не може зосередитися на домашньому завданні, то можна встановити правило, що перед початком домашньої роботи потрібно десять хвилин відпочити, а потім працювати протягом тридцяти хвилин без перерви.
- Обирай одну реальну або короткотермінову мету. Наприклад: вивчати по 20 слів іноземної мови щотижня або читати по одній книзі щомісяця.
- Підтримуй мотивацію та самооцінку. Після того, як ти допоміг/(-огла) дитині обрати мету, допоможи їй сформулювати те, для чого їй потрібно її досягти. Внутрішня мотивація — насолода чи інтерес. Зовнішня — засудження чи винагорода. Важливо навчити дитину визнавати поразки та працювати над помилками, ставлячи просте питання: “Що я можу зробити інакше наступного разу?”.
- Похвали. Це допоможе розуміти, що самоконтроль та самодисципліна — це важливі навички, які приводять до успіху. Хвалити варто не саму дитину, а вчинок, який вона зробила. Наприклад, замість того, щоб сказати “Ти такий/(-а) розумний/(-а)”, можна сказати: “Ти дуже старанно вивчив/(-ла) матеріал і відповів/(-ла) на всі питання на уроці. Це вражає, як ти працюєш над своїм навчанням!”.
- Заохочуй. Уникай крику та покарання. Замість цього, використовуй похвалу та винагороду. Слідкуй за справедливістю нагороди та не переводь стосунки в площину ринкових. Заохочення солодощами чи грішми — це дофамінова бомба, яка ось-ось вибухне істериками, маніпуляціями та сварками. Винагородою можуть стати додаткові привілеї чи вільний час для улюблених занять, або ж спільне дозвілля, яке обиратиме дитина.
- Розроби тактику протидії спокусам. Наприклад, домовся з дитиною, що поки вона працює над домашнім завданням, не відволікатиметься на телефон, але потім матиме годину часу для гаджета.
- Самому бути прикладом. Демонструвати, що ти також слідуєш плану і не відкладаєш справи та обіцянки на потім.
- Відстежуй прогрес. Звертай увагу на те, як дитина почувається в ситуації прогресу та успіху. У цьому може допомогти ведення щоденника, в який дитина записує свої цілі та досягнення, створення колажів, карти бажань та карти вже досягнутих перемог.
Навички управління часом
Здатність управляти часом є основою для боротьби з прокрастинацією. Вона підвищує продуктивність, зменшує стрес, допомагає дитині підтримувати самоконтроль.
Найбільш сприятливий час для того, аби скласти план роботи на наступний день — вечір. Разом з дитиною варто розпланувати 60% свого часу, а 40% залишити на форс-мажорні обставини.
У процесі роботи потрібно викреслювати пункти зі списку-плану за фактом їхнього виконання. Цінною для дитини буде картина досягнутого. Так народжується відчуття успіху та руху вперед.
Замість списку можна використовувати Матрицю Ейзенхауера, техніку розставлення пріоритетів. Вона поділяє завдання на чотири категорії, враховуючи їхню важливість та терміновість. Матриця допомагає ефективно розподілити час, спрямовуючи увагу на те, що дійсно має значення.
Ефективним може стати знайомство дітей із законом Парето 20/80. Згідно з цим правилом, перші 20% часу, які витрачаються на попереднє планування та організацію роботи, забезпечують економію не менш ніж 80% часу на практичну реалізацію.
Якщо дитина має список з десяти справ, дві з них потребують стільки ж зусиль, як решта вісім разом узяті. Саме тому потрібно розпочинати роботу зі цих складних завдань. Варто привчити підлітка починати, не зволікаючи, завершувати роботу й лише тоді переходити до наступного завдання.
Можна використовувати метод Франческо Чірілло Помодоро. Це метод управління часом, що використовується для того, аби визначити періоди роботи та відпочинку.
Основна ідея методу полягає в тому, щоб працювати над завданням протягом 25 хвилин, а потім давати пʼятихвилинну перерву. Після четвертого “таймеру” робиться триваліша перерва, приблизно 15-30 хвилин. Цикл повторюватиметься.
Так дитина зможе уникнути втоми, оскільки матиме систематичні перерви.
Отже, найгірший метод у боротьбі з прокрастинацією у дітей — погрожувати, сварити та шантажувати. Так ти лише ризикуєш підвищити стрес та підштовхнути дитину до укриття фактів.
Ефективний підхід полягає в тому, аби зрозуміти причину і використати правильні інструменти для корекції. Коли ти розмовляєш з дитиною, допомагаєш їй визначити мету, інтереси, ти сприяєш появі довіри. Дитина починає думати, що батьки — не противники, а союзники у подоланні труднощів.
Важливо підкреслювати кожне досягнення дитини, щоб стимулювати її самомотивацію та впевненість у власних силах. Твоя підтримка збереже мотивацію та допоможе подолати прокрастинацію без негативного емоційного навантаження.
Емоційне навантаження часто також виникає через стрес, який зараз переживають українські діти. Як допомогти дитині пережити та виплеснути стрес екологічним шляхом, ми розповідали раніше.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.