Розслідування вбивств полонених: виклики наших слідчих, реальні кейси і необхідні зміни

Україна стикнулася не лише з повномасштабною і страшною війною, яка щодня забирає чиїсь життя та приносить біль і руйнування, а й зі злочинами, вчиненими проти наших людей і людяності загалом. Найскладніше, що злочини коїть ворог в окупації, і деякі з них можуть зникати безслідно.

Ми виявилися неготовими не лише до такої жорстокості ворога, а й до факту, що колись нашим людям доведеться розслідувати вбивства військовополонених на лінії бойового зіткнення та на тимчасово окупованих територіях.

В умовах, де часто немає Мережі, свідків, а є місце лише російській жорстокості, скоюються злочини. Завдання наших правоохоронних органів — не лише дізнатися про них, а й знайти винних у злочинах та притягнути російських солдат до відповідальності за вчинене.

Найважче в цьому — відсутність доступу до окупованих територій. Трапляються поодинокі випадки, коли злочини можна зафіксувати за допомогою FPV-дронів та інших засобів. І таким способом уже вдається ідентифікувати винних у розстрілі наших цивільних та військових.

Сьогодні Вікна-Новини хочуть порушити це питання та розповісти про те, як дізнаються про російські злочини, як вдається їх розслідувати, які з цим виникають проблеми і над чим наша країна має наполегливо працювати, аби кожен, хто завдав нам болю, отримав справедливе покарання.

Матеріал підготовлений за підтримки IWPR (Institute for War & Peace Reporting). 

Унікальність випадків

Нині у Заводському районному суді Запоріжжя слухається єдина очна справа щодо страти українського військовополоненого Віталія Годнюка російським військовим Дмитром Курашовим. Це унікальний випадок, адже вдалося не тільки ідентифікувати ймовірного військового злочинця, а й судити його.

Росіянин потрапив до українського полону, і як потім зʼясувалося, був причетний до розстрілу нашого бійця. Тож тепер його судять за скоєне. Судові слухання у справі досі тривають. Про це Вікнам повідомила начальниця відділу інформаційної політики Запорізької обласної прокуратури Яніна Безугла.

Яніна розповіла, що для Запорізької прокуратури це унікальний досвід, адже інші сім справ проти росіян за розстріли українських військовополонених тривають у заочному порядку. Тобто, підозрювані у вбивствах російські військові перебувають на окупованих територіях або у Росії, доки проти них слухаються кримінальні справи. 

У таких випадках, якщо російські військові отримають судовий вирок в Україні, вони потраплять до вʼязниці лише після того, якщо опиняться в українському полоні, виїдуть за кордон і будуть там схоплені, або ж здадуться самостійно.

Тож нині українська правоохоронна система здобуває унікальний і цінний досвід, яким не володіє ніхто — у фактах доведення злочину на окупованих територіях, розслідування, притягнення до відповідальності.

Аби дізнатися про кількість справ про вбивства українських військовополонених, які розслідують в Україні, а також кількість очних та заочних судових процесів, Вікна-Новини звернулися до Генеральної прокуратури України із запитом.

Проте відповіді у визначений законом час досі не отримали. Щойно вона зʼявиться, ми оновимо цей блок актуальними даними.

Тож вирішили діяти від зворотного. У Запорізькій обласній прокуратурі ми дізналися більше.

Як розслідують вбивства українських полонених

Прокурор відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Запорізької обласної прокуратури Микита Маневський, який долучений до єдиної очної справи щодо розстрілу українського військовополоненого проти росіянина, розповів нам про те, хто і як займається такими справами в Україні в умовах війни.

— Як відбувається процес розслідування страт українських військовополонених? Які органи цим займаються, на які докази спираються?

— Розслідування таких кримінальних проваджень умовно поділяється на три стадії:

• Фіксація самого факту скоєння злочину. Як правило, про такі факти стає відомо з публікацій відео нападів на військовополонених або від компетентних органів Сил оборони України. Для збереження даних з відео, що розповсюджуються у відкритих джерелах, проводиться їхній огляд із залученням спеціалістів. Це потрібно, щоб надалі підтвердити автентичність відеозаписів.
• Друга та третя стадія — це збір доказів та ідентифікація особи злочинця. З метою ідентифікації причетних осіб слідство використовує дані, отримані від органів військового управління та розвідки. Показання та інформація від свідків, інформація свідків здобута шляхом проведення негласних слідчих дій, інформація з відкритих джерел тощо.

У таких кримінальних провадженнях слідство проводять слідчі Служби безпеки України.

— З якими складнощами стикаються ваші слідчі у розслідуванні таких справ? Чи можуть іноземні організації / уряди допомогти певним чином?

— Основною складністю у розслідуванні цієї категорії злочинів є те, що доступ до місця скоєння злочину як правило ускладнений, або взагалі неможливий.

Це пов’язано з тим, що правопорушення відбувається на тимчасово окупованій території, або безпосередньо на лінії зіткнення, що в більшості випадків унеможливлює своєчасне проведення першочергових слідчих та процесуальних дій, таких як огляд місця події та судово-медичної експертиза для встановлення причин смерті постраждалої особи.

У таких випадках слідство зосереджується на зборі інших доказів, зокрема, показань свідків, відеоматеріалів із камер безпілотних літальних апаратів, або записів, зроблених безпосередньо самими злочинцями. У разі, коли доводиться покладатися на свідчення російських військовополонених, завжди вживаються додаткові заходи для перевірки отриманих від них свідчень.

Якщо іноземні держави мають розвідувальну інформацію щодо таких фактів, дані можуть бути використані під час досудового розслідування та матимуть велике доказове значення, оскільки надходять від незацікавленої сторони.

— Скільки справ про вбивство українських військовополонених нині розглядається?

Окрім кримінального провадження за обвинуваченням Курашова Дмитра Володимировича, обвинувальний акт у якому скеровано до суду, прокурори Запорізької обласної прокуратури здійснюють процесуальне керівництво у семи кримінальних провадженнях за фактом розстрілів російськими військовими українських військовополонених.

— Чи обмінюють засуджених російських військовополонених?

— Законодавство України передбачає відповідну процедуру та порядок обміну. Проте перш за все, прокурори Запорізької обласної прокуратури роблять усе можливе, щоб кожен, хто вчинив вказаний злочин, був покараний відповідно до своєї вини.

Водночас ухвалення рішення щодо здійснення обміну не належить до компетенції Запорізької обласної прокуратури.

— Як саме доводиться факт страти на непідконтрольних територіях?

— Доведення фактів страти військовополонених є складним, але реальним завданням. Для цього слідчі проводять негласні слідчі дії, здійснюють обмін інформацією з органами військового управління та розвідки, допитують свідків, зокрема і військовополонених. Конкретний набір заходів залежить від обставин кожного окремого правопорушення.

Читати на тему

У Запоріжжі судять росіянина за страту полоненого ЗСУ: яке покарання йому світить

Що заявили російські військові на суді та яке покарання їм загрожує?

Прогалини у законодавстві

Аби зʼясувати більше про законодавчі складнощі та перепони, а також реальні методи покращення та пришвидшення процесу притягнення російських військових до відповідальності, ми звернулися до юриста приватного адвокатського об’єднання Сергія Ланкіна.

Він детальніше розповів про все, що потребує додаткової уваги із законодавчого боку.

— На сьогодні відповідальність за скоєння воєнних злочинів у чинному Кримінальному кодексі України передбачена лише 438 статтею, яка звучить так: “Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій”.

Крім цього, вказаний склад злочину містить кваліфікаційну ознаку у вигляді спричинення смерті людини, що кваліфікується за частиною 2 статті 438.

Основною проблемою цієї статті, пояснює Сергій Ланкін, є те, що вона є бланкетною з юридичного погляду, тобто відсилає до міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, які є частиною українського законодавства.

Тому для кваліфікації і визначення дій або бездіяльності як воєнного злочину — слідчі Служби безпеки України та прокуратури повинні досконало володіти положеннями міжнародного гуманітарного права. Адже з порушень його основних положень випливає відповідальність за ст. 438 КК України.

Сергій звертає увагу, що єдина стаття, за якою нині судять росіян, нечітка і потребує конкретики. Адже це ставить під загрозу рішення судів. Щобільше, вироки проти росіян за вбивства українських полонених можуть навіть скасувати.

Проблемою яку активно підтримують в юридичному середовищі, є узагальнення в статті 438, яка містить всі воєнні злочини, що можуть бути вчинені на території України.

Попри те, що стаття описує основні склади воєнних злочинів, у ній не наведено, що з погляду кваліфікації негативно впливає на визначеність обвинувачення особам, що вчинили воєнні злочини.

А неконкретність обвинувачення породжує питання стосовно його доведення, а надалі обґрунтованості та законності вироків ухвалених судом за такими обвинуваченнями.

Обвинувачення та вирок мають містити чіткий та конкретний перелік обставин та їх точну, недвозначну юридичну оцінку як з боку сторони обвинувачення, так і суду.

Загальні та розмиті формулювання обвинувачення підштовхують суди до спрощеного підходу і юридично неякісних судових рішень. Вони можуть бути скасовані як судами вищих інстанцій, так і Європейським судом з прав людини на підставі порушення процедурних вимог та права на захист обвинуваченого, вимог справедливого суду.

Розслідування та суди проти росіян навіть заочно, тобто за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia), вимагають можливості захисту: росіяни мають право на правничу допомогу та участь у суді свого адвоката. До речі, ми розповідали, як українським адвокатам доводиться відстоювати права росіян на суді.

Рівень розслідувань та правосуддя України у цих питаннях оцінюють та вивчають міжнародні партнери, наголошує Сергій. Він має відповідати загальновизнаним стандартам судочинства демократичних країн. Саме тому притягнення до відповідальності воєнних злочинців не мають перетворюватися на формальність і спиратися на неточні закони.

Сергій Ланкін звертає увагу, що статтю 438 ККУ необхідно розширити — деталізувати описами основних воєнних злочинів, їхніх ознак (у вигляді окремих статей), і додати окремим розділом у кодекс. Проте ці ідеї перебувають лише на етапі обговорень, попри 11 років війни та три роки повномасштабного вторгнення.

Як слід покращити українське законодавство

Українські правоохоронці, зокрема СБУ, до 2022 року воєнні злочини могли кваліфікувати за “терористичними статтями” (статті 258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 258-6), які включали скоєння терористичного акту, сприяння їх вчиненню, фінансування тощо.

Справи щодо незаконних формувань так званих ЛНР та ДНР, участі в них, постачання зброї, напади на громадян на тимчасово окупованій території оформлювали статтею 260 КК, яка стосується не передбачених законами України воєнізованих формувань або участі в їхній діяльності, пояснює Сергій.

Непоодинокими випадками у практиці СБУ була кваліфікація дій окремих російських військовослужбовців як злочинів проти національної безпеки — посягання на територіальну цілісність та недоторканність України (ст. 110 КК України).

На практиці траплялися і цікаві випадки “симбіозу” кваліфікацій злочинів, де тероризм поєднували з участю в НЗФ та скоєнням воєнних злочинів (справа екс-коменданта катівні Ізоляція Дениса Куликовського (“Палича”). Він отримав вирок у 2024 році, за усі вищевказані злочини.

Подібні підходи використовують і сьогодні.

Протягом 11 років українське законодавство, хоча і з певною затримкою, адаптувалося до викликів, спрямованих на покращення розслідувань воєнних злочинів.

Зокрема було доповнено Кримінальний кодекс положеннями щодо особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного стану на територіях, де неможливе повноцінне функціонування судів; статтею 442-1 — злочином проти людяності (за Римським статутом); запроваджено співробітництво з МКС у 2022; ратифіковано Римський статут.

Основний рух у напрямі адаптації українського законодавства до воєнних злочинів та їхнього розслідування почався з 2022 року. Наскільки зміни і нові підходи правоохоронців ефективні — покаже час.

— Враховуючи негативну тенденцію до недбалого розслідування та притягнення до відповідальності осіб за злочини, скоєні під час Революції Гідності, більшість з яких наразі вичерпали строки притягнення до відповідальності, питання громадського контролю за розслідуваннями воєнних злочинів має неабияке значення для належної роботи відповідальних слідчих органів, — додає Сергій.

Яких законів нам не вистачає

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс надає слідчим органам увесь перелік базових інструментів для належного розслідування воєнних злочинів.

Однак з огляду на свій досвід та практику, Сергій Ланкін поділився, що може бути вдосконалене:

1. Порядок використання інформації та відомостей, зібраних в порядку OSINT-досліджень. Зокрема аналітичних досліджень з відкритих джерел та цифрових слідів.
2. Вдосконалити взаємодію між державними органами України та іншими державами щодо затримання, видачі та приведення до виконання вироку за воєнні злочини.
3. Розглянути можливість скасування строків давності за скоєння воєнних злочинів — шляхом внесення змін до Кримінального кодексу України.
4. Розробка диференційованих складів кримінальних правопорушень, воєнних злочинів відповідно до міжнародного гуманітарного права.

Необхідними також є постійні методичні та практичні напрацювання для правоохоронних органів, суддів та адвокатів, які зможуть забезпечити здійснення кримінального провадження по таким злочинам на належному рівні.

Засуджених росіян можуть обмінювати

Сергій Ланкін підтверджує, що за законодавством України та міжнародним гуманітарним правом, російські військові, які перебувають у полоні, можуть бути обміняні за їхньою згодою (постанова КМУ від 12 квітня 2022 р. № 441).

З її системного аналізу можна зробити висновок, що органом, уповноваженим приймати такі рішення, є Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.

— Після обміну такого військовополоненого, кримінальне провадження продовжує тривати заочно (in absentia). Надалі росіяни засуджуються заочними вироками, які можуть бути виконаними за запитом Міністерства юстиції України в інших державах, а засуджений може бути переданий в Україну для відбування покарання.

Простими словами — росіяни, які отримали вирок за вбивство українських військовополонених і були обміняні, у Росії можуть не бути притягнуті до відповідальності. Не понести жодного покарання.

Висновки

За 11 років війни Україна зробила відчутні кроки у покращенні роботи правоохоронних органів щодо притягнення росіян до відповідальності.

Нині нечисленні відкриті справи, щодо вбивства українських військовополонених, які доходять до судів, розслідуються слідчими надзусиллями в умовах цілковитого браку інформації та відсутності подібного досвіду в інших країн.

Найголовніше зараз — не лише зафіксувати російські злочини, а й з усією професійністю притягнути винних до відповідальності, аби надалі ці вироки не були скасовані, а винні — обміняні, без покарання.

Тож допомогти маємо самі собі — покращити законодавство, аби жоден злочин проти людяності і кожного з нас не лишився без справедливого покарання.

Раніше ми ділилися, хто відповідальний за катування українців в Оленівці.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!