Ще станцюємо на нашому подвір’ї: як любов і підтримка родини врятувала бійця

Анна Марчак, переселенка з-під Мелітополя, пройшла крізь окупацію, врятувала себе та доньку від переслідувань, а потім витягла чоловіка з емоційної безодні після того, як він втратив обидві ноги.

Про те, як вони з Іваном пережили жахи війни, як не дозволили випробуванням зламати свою сім’ю та як зараз допомагають іншим військовим, подружжя розповіло Радіо Свобода у рамках проекту Ти як?

Сказала, що чоловік у Польщі, бо боялася за життя

Велике вторгнення застало Анну в її рідному селі Терпіння разом із чотирирічною донькою. Тим часом її чоловік Іван виконував бойові завдання на Донеччині. Уже 25 лютого українські захисники змушені були відступити, і село заполонили російські військові.

Почалися перевірки. Вони шукали родини військових, — пригадала Анна. 

— Коли зайшли до нашого будинку зі зброєю, я сказала, що чоловік мене покинув і виїхав у Польщу. Це було брехнею, але я знала: якщо скажу правду, нас можуть вбити.

Жінка з донькою прожила в окупації півтора місяця, постійно ризикуючи життям. Зрештою, коли стало відомо, що росіяни отримали списки сімей українських військовослужбовців, вона зважилася на втечу.

Колона з двохсот машин їхала на свій страх і ризик.

Останній російський блокпост — і раптом починається обстріл Градами. Ми накрили дітей ковдрою і просто молилися. Але ми вирвалися. 

Читати на тему

Йшли у підвал на годину, сиділи — півтора місяця. Що пережили українці в Гостомелі два роки тому

Як росіяни окупували Гостомель та як вдалося їх звідти вибити.

Вибух, шок — і розуміння, що в тебе більше немає ніг

Після евакуації Анна з донькою опинилася спочатку на Івано-Франківщині, потім на Миколаївщині, а зрештою — у Дніпрі. Там жінка чекала чоловіка з фронту, сподіваючись, що вони нарешті будуть разом.

Але в лютому 2023-го пролунав дзвінок, що змінив усе. Іван підірвався на міні під час розмінування на межі Херсонської та Миколаївської областей.

Спочатку мені відірвало ліву ногу. А коли намагався вибратися — праву. Болю не було. Просто шок.

— Проте я мав діяти. Сам собі наклав турнікети, віддав вказівки побратимам. Головне було — не панікувати.

Коли Іван прийшов до тями, він не хотів одразу повідомляти дружині, що залишився без ніг. Та Анна вже здогадувалася.

Він подзвонив і сказав: “Не приїжджай. У мене немає ніг“. А я відповіла: “Я вже їду!“. Я знала, що він має бачити не мої сльози, а мою силу. 

Наш танець ще не закінчився

Попереду були два з половиною місяці лікарень, сім операцій, реампутація через ускладнення. Лише через півроку Іван встав на протези.

Анна постійно була поруч. Вона доглядала його, підтримувала, мотивувала — і почала розповідати про їхній досвід у соцмережах.

Я запостила наше весільне відео і написала: “Наш танець ще не закінчився“. Це відео набрало 10 мільйонів переглядів. А коли Іван встав на протези, ми дійсно станцювали знову.

Зараз Іван працює над створенням реабілітаційного центру для військових з ампутаціями. Анна допомагає йому та продовжує вести соцмережі, аби підтримувати інших поранених бійців і їхні сім’ї.

Багато ветеранів ховаються, бояться показувати, що вони на протезах. Але я кажу: не соромтесь. Життя триває.

Попри все, подружжя мріє повернутися додому — у своє село під Мелітополем.

— Там наше життя, наш дім. Ми ще станцюємо на нашому подвір’ї. Бо наш танець — це історія про те, що кохання сильніше за будь-які випробування.

Головне фото: Радіо Свобода

Читай також, якою була окупація зони відчуження у 2022 році. 

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.