Фото Facebook На світлині ти бачиш Андрія Стефарука. Цим фото він поділився ще у квітні минулого року. Однак чоловік на захисті України від самого початку — з 2014 року. Коли російські окупанти вперше ступили на землю незалежної України, Андрію було всього 22 роки, але молодий вік не лише не зупинив, але й підсилив бажання захищати своє. Три роки на службі — й він думав, що поки завершить кар’єру військового. Та 24 лютого 2022 року нагадало Андрію про всі вміння, які він здобув, поки був у війську, та усі мотиви й ідеї, якими горів у далекому 2014 році. Саме у період повномасштабної війни чоловік отримав своє перше поранення, про яке тепер полюбляє жартувати, адже його ніс витримав те, що не завжди переносить бронежилет — кулю. Вона летіла в обличчя захисника з відстані чотири-п’ять метрів. Можна вважати, що то мій другий День народження. На згадку про це поранення у носі Андрія так і залишився сталевий наконечник від кулі, який лікарям витягнути не вдалось. Та друге поранення виявилось більш пам’ятним. Тоді у листопадовому Соледарі точилися тяжкі бої, тож Андрій вночі мав пройти за підкріпленням 500 метрів посадкою. Досі згадує, що в один бік дійшов добре. А ось на зворотному шляху його збив з пантелику розрив снаряду. Як результат — наступив на міну. Було усвідомлення, що сталось, та відчуття болю. Та захисник встиг по рації повідомити командирам, що його поранено. Так побратими тягнули Андрія хвилин 40 полем, після чого везли стільки ж до лікарів. Вже коли Андрія доправили у лікарню у Дніпрі, медикам стало зрозуміло — необхідно ампутувати ногу. Та вже на реабілітації в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні чоловік пройшов протезування та прагне якомога швидше наново навчитись ходити. Адже комусь потрібно водити кохану дружину на прогулянки. З Тетяною чоловіка познайомила війна, оскільки дівчина — госпітальєрка та з перших днів повномасштабної війни була на фронті. А тепер вона не лише у батальйоні Андрія, але й у його серці, щоб вже разом крокувати впевнено до перемоги України. Я не ворожу наперед, а можу щиро і конкретно сказати, що цей рік — рік перемоги стовідсотково! Читати на тему Намагався хоч трішки хапнути кисню, але рот набивався землею: історія поранення, відновлення та мрій захисника Святослава “Ми стрімголов кинулися до найближчого укриття, але уламки авіаційної бомби були швидшими за нас”, — згадує 25-річний Святослав. Доводять, що на війні є місце коханню й Павло з Анною. Читай, як подружжя вже понад рік разом рятують життя військових. А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше! Теги: війна в Україні, Життєві історії, українські військові Джерело Міністерство охорони здоров'я України Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter
Читати на тему Намагався хоч трішки хапнути кисню, але рот набивався землею: історія поранення, відновлення та мрій захисника Святослава “Ми стрімголов кинулися до найближчого укриття, але уламки авіаційної бомби були швидшими за нас”, — згадує 25-річний Святослав.