Опікувався рідними, жив для інших — історія закатованого воїна, який не знайшов місце спочинку

Микола Андреюк був відважним морпіхом, що до останніх своїх днів невпинно боронив землю від ворогів. Попри відсутність підкріплення, обмежені ресурси та постійні обстріли намагався наблизити наш час до перемоги.

Але чоловік вже ніколи не побачить омріяну вільну Україну, бо потрапив у російський полон та втратив своє життя назавжди. 

Історію про сім’ю воїна, його боротьбу та обставини загибелі морпіха Миколи Андреюка розповіло видання Вечірній Київ.

Герой був на війні з 2014 року. Останні роки свого життя Микола мужньо боронив Маріуполь.

Цивільне життя чоловіка

Микола народився на Дніпропетровщині, працював у Кривому Розі на Південному гірничозбагачувальному комбінаті, видобував руду. 

Не міг залишатися осторонь початку війни на Сході України, тож долучитися до Національної гвардії України, а пізніше у 2017 році перевівся до 501 батальйоні 36-ї окремої бригади морської піхоти. 

Родині не повідомив про свій вибір, сказав, що йде в гори.

Військове життя

З Миколою було важко зв’язатися, бо перебував він у селі Широкине. Чоловік зміг поспіхом написати сестрі Ніні, що наразі він живий, але спалив усі документи та має при собі гранату на випадок російського полону. Вже 4 квітня 2022 року Микола опинився у неволі. 

Два роки сім’я не отримувала жодної інформації щодо свого воїна. Але сестра Ніна шукала всюди й змогла дізнатися, що з її братом через випадково з російської групи в інтернеті. Виявилося, що у 2023 році гранатометник Микола та сержант ЗСУ Сергій Мудрий були разом у виправній колонії в Росії. 

Миколу часто водили на допити. Його били електричним шокером, тортури могли тривати 40 хвилин. Але він все терпів та мовчав, росіяни лютували й знущалися ще сильніше.

Про це вже потім розказував рідним сержант ЗСУ Сергій Мудрий.

Читати на тему

Відчував під собою калюжу крові: історія бійця, який на кріслі колісному виграв забіг задля побратима

Я відчув, що зі мною щось станеться. Записав голосове повідомлення мамі і дружині.

Микола дуже схуд у полоні. У мирний час мав 120 кг, а в полоні — близько 60 кг. Військовий до останніх днів життя терпів тортури та не дозволяв росіянам повісити на себе розстріл цивільних у Маріуполі. 

Шкіра та кості. Росіяни за це прозвали його “убогий”.

Співкамерники допомагали йому, годували з ложки та давали попити води. Навіть попри допомогу чоловік згасав на очах. Коли Миколу доправили до шпиталю, стан його вже був критичним, тож лікування не допомогло. 2024 році військовий помер у полоні.

Станом на зараз Миколу й донині не поховали, бо столичні слідчі досі встановлюють факт родинних зв’язків за ДНК. 11 місяців тіло Героя перебуває у київському морзі.

Скоро буде рік з дня загибелі мого брата, а він і досі не може знайти місце спочинку, — говорить з жалем сестра Ніна. 

Читай також історію бійця на псевдо Прокурор, про битви за Мар’їнку та Новомихайлівку.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.