Тиснеш руку як керівник, але як батько — переживаєш: історія про рідних людей, що пішли служити в один батальйон

Війна в Україні роз’єднала багато сімей наших громадян. Та водночас деякі рідні люди сприйняли війну як випробування, яке можна пережити лише разом.

Так сталося з батьком Олександром та сином Назаром Міхальчуками. Рідні люди вступили до лав ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення. Нині вони обоє служать у 19 стрілецькому окремому батальйоні, який почав формуватися 25 лютого у Хмельницькому.

Йшли на війну разом

Син Назар є підлеглим у батька. Розповідає: 24 лютого він прокинувся від вибухів на аеропорту, коли він був у своєму будівельному коледжі.

— Мені здається, що було три ракети. Я прокинувся о п’ятій ранку, ще ніяких новин не було про те, що почалася повномасштабна війна. Але я вже зрозумів, що це вже не добре, — згадує молодший Міхальчук.

Суспільне

Тоді хлопець без роздумів пішов до київського військкомату, аби потрапити до місцевого ТрО. В рідний Хмельницький повертатися не хотів, бо розумів: коли наступ йде на Київ, немає часу на переїзди між містами.

Але в Києві мене не прийняли, бо в мене не було всіх документів. Мусив вертатися в Хмельницький. Я подумав: така доля, щоб бути разом із батьком, — розповів Назар.

Його батько Олександр служив у ЗСУ ще до 2005 року. Новини про повномасштабне вторгнення застали його у Львові, де він працював.

Читати на тему

Підтримував побратимів і вселяв віру, що нас обов’язково поміняють — історія прикордонника з Маріуполя, який пережив поранення і полон

Історія про прикордонника, яка надихає: читай, як чоловік пройшов Маріуполь та полон у росіян.

Рішення прийняв блискавично. Повернувся додому, разом з іншими пройшов двомісячне злагодження військ і поїхав на виконання бойових завдань разом із сином. Бойове хрещення їхній батальйон пройшов на Харківському напрямку.

— Це Руські Тишки, Харківська область. Там прямого контакту з ворогом не було, але ми потрапили під обстріл. Перший раз почали розриватися Гради, артилерія, міномети, — розповідає Назар.

А ще зізнається: щасливий, що служить з такими щирими патріотами та відмінними військовими, разом з батьком. Сам батько каже, що йому непросто поєднати військового командира та батька в одній особі. 

Найважче, бути батьком та командиром водночас

— Як керівник ти дивишся, зустрічаєшся з ним поглядом. Подивилися один на одного. Побажали всього найкращого, потисли руки, поїхали. Але, як батько, ти переживаєш. Оце саме такий важкий момент, який треба пережити, і він не дає тобі спокою, — каже Олександр.

Суспільне

В тилу їх обох чекає дружина-мати та наймолодший Міхальчук, якому зараз всього 14 років.

Нині батько й син перебувають у медичних закладах області: син отримав поранення та проходить реабілітацію, а батько відновлюється після травмування.

А ось батяр зі Львова, яки став військовим у четвертому поколінні, каже: ворога треба винищувати не дивлячись ні на що. Його історію можеш прочитати в нашому іншому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!