Медики на фронті роблять неймовірні речі. Те, як вони рятують життя військових, інколи навіть майже без нічого, просто дивує. Повага і вдячність до них збільшується у кілька разів.
Сьогодні ми розповімо про Дмитра Андрощука на псевдо Данте, він — військовий судинний хірург. Він не тільки рятує життя інших, а й навчає, як це робити.
Чоловік був керівником найбільшої в Україні структурної групи 44-го Навчального центру з тактичної медицини та домедичної підготовки. Після повномасштабного вторгнення став начмедом добровольчого батальйону Госпітальєри.
Зараз він ще паралельно працює як старший офіцер групи на польовому стабілізаційному пункті, з вересня був мобілізований до ЗСУ як судинний хірург. Свою історію про порятунок військових, ситуацію в Бахмуті та порятунок дівчинки він розповів для ТСН.ua.
Боротьба Дмитра розпочалася ще дев’ять років тому. Тоді він брав участь у Революції Гідності. Зараз щодня рятує десятки військових у стабілізаційних пунктах. Там надають мінімальні хірургічно-анастезіологічні речі, які можуть врятувати життя військового, поки він доїде до найближчої лікарні чи госпіталю.
Чоловік раніше евакуював бійців з поля бою, але зараз, каже, почувається найбільш корисним у стабпункті. Розповідає, що працювати доводилося в різних умовах. Рятувати життя доводилося і приміщеннях, де були лише три металеві столи, і навіть з комфортними умовами й Starlink.
Зараз Дмитро каже має задовільні умови для роботи.
— Ми принесли електробойлер, і навіть є тепла вода. Світло тут є зараз. Часто зникає, але у нас є генератор. Принаймні наша операційна забезпечена світлом. Інколи були проблеми з генератором, то працювали з цього, — ділиться лікар.
Фото: ТСН.ua
Каже, що у вільний час медики намагаються відпочити. Буває так, що за ніч можна поспати лише годину чи 20 хвилин між пораненими. Вночі найбільше роботи, поспати є можливість вранці.
Дмитро розповідає: інколи складається відчуття, що над нашими воїнами літають ангели-охоронці.
— Мені привезли двох бійців, дуже подібні одне на одного поранення.
Першому куля прилетіла і застрягла у вилиці, а іншому — у тій же ділянці прилетів і застряг уламок.
Дуже часто буває таке, що уламок прошиває руку чи ногу і не зачіпає жодної судини чи кістки, — розповідає він.
Проте наголошує, що не всім так щастить. Одного разу до стабпункту привезли трьох військових з пораненнями у грудну клітку. Вижили тільки двоє, один загинув від втрати крові.
Останні п’ять місяців Дмитро перебував під Бахмутом. Каже, що це завжди був тяжкий напрямок, чому увагу стали приділяти лише зараз?
За словами медика, росіяни кидали професійних контрактників, які чітко знали, що йдуть убивати. Також каже, що трапляються й “заробітчани”, які прийшли на війну заробити гроші.
Але окупанти зазнають на цьому напрямку значних втрат, вони не рятують своїх поранених.
— Кожен невдалий їхній штурм означає, що у них більшість тих, хто штурмував, полягли від куль наших захисників.
Як показує практика, вони не намагаються особливо рятувати своїх солдатів. Здебільшого вони їх кидають просто на полі бою і відступають на позиції.
Їм простіше цих поранених покинути, розказати різні міфи, а не те, що йшло 100 осіб, а, умовно, десять людей в окопі перебило половину цієї сотні, — пояснює Дмитро.
Окупанти також неодноразово доводили свій цинізм та жорстокість, підло нападаючи на медиків. Під час однієї з евакуацій пораненого росіяни обстріляли з міномета двох медиків. Військовому вдалося вижити. Медики, на жаль, загинули.
Одного разу атакували групу Госпітальєрів безпілотниками. Дмитро каже, що медики тоді ледь не загинули, він отримав контузію.
Російські військові обстрілюють мирне населення, люди зазнають поранень. Одного разу Дмитро рятував восьмирічну дівчинку. Всі за неї хвилювалися, адже в неї маленькі судини, складно було робити операцію.
Дитина допомагала по господарству батькам, коли прилетіла російська міна, і уламком скла їй пошкодило руку. До медиків її приніс батько, який благав врятувати доньку.
— Я ніколи не забуду ту маленьку дівчинку. Мені дали цю дитину, і я вирішив врятувати їй судину. На польовому стабпункті провів цю судинну операцію. Найскладніше — це наприкінці відпустити пальці.
Вся команда завмерла, чи буде пульсація, чи не витікає кров, але пішла судинна пульсація. Видихнули, — ділиться спогадами Дмитро.
Дівчинка ходила на перев’язки у стабпункт. Під час останньої зустрічі подарувала Дмитру ікону Святого Миколая, яка зараз стоїть у медика вдома.
Щодо військових Данте зауважує, що вони захищають Батьківщину у вкрай важких умовах, і є певна частина з психоемоційним стресом. Це тимчасові розлади, і до цього треба ставитися з розумінням.
Дмитро вважає, що зараз Україна краще підготовлена до війни, ніж у 2014 році. Радить усім пройти курси невідкладної домедичної допомоги й навчитися користуватися зброєю.
Ці знання потрібні не для загального розвитку, це життєво необхідні речі.
— Я вважаю, життєво необхідно для країни, яка воює, вміти користуватися зброєю. Як мінімум, розуміти, що таке зброя, і розуміти, як вона стріляє, як її доглядати, — рекомендує бойовий медик.
Воювати пішли люди різних професій, адже вони розуміють, що зараз треба відбити ворога. Раніше ми розповідали історію психологині Ірини, яка воює на передовій.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!
Фото: Юлія Кочетова, з архіву Дмитра Андрощука