Хочу, щоб ми перемогли! Історія одеситки, яка пережила гетто та віддала пенсію на потреби ЗСУ

Марії 84 роки. До Другої світової війни її сім’я була щасливою та досить заможною. Вони євреї за походженням. Разом із мамою, татом та сестрою жили у невеличкому містечку Балта, що на Одещині.

Батько мав власну пекарню та майстерню з ремонту взуття. Мешкали у приватній садибі з власним садом та конюшнями, які тато придбав незадовго до війни.

Я була зовсім маленька, але пам’ятаю, що ми були щасливими.

Коли прийшли нацисти, їй було всього три рочки, а дитинство минуло в гетто.

Батько пішов на фронт, звідки не повернувся. А всю їхню сім’ю вигнали з дому та відправили у гетто.

Сказали, щоб ми зібрали речі та прийшли на площу. Звідти нас, як тварин, погнали у табори.

Концтабір, де їх утримували, був розташований у тій самій Балті. Це були невеличкі сараї, огороджені парканом із колючим дротом.

У холодних приміщеннях діти та жінки спали просто на землі. Там їх морили голодом та примушували тяжко працювати. Доводилось їсти траву, а руки й ноги були відморожені від жахливого холоду.

Читати на тему

”Щодня нас допитували, хотіли, щоб ми зізналися, що терористи”: історія незламності одеського медика, що повернувся з полону

Іван Тарасенко — анестезіолог Одеської обласної дитячої лікарні. Він провів у полоні 43 дні. Це були найжахливіші дні його життя.

Там дівчинка прожила майже чотири роки, допоки за день до визволення Одеси, 9 травня, фашисти по-звірячому розстріляли матір Марії просто у неї на очах. Дитина кричала та плакала, але люди поряд сказали їй мовчати, щоб вижити.

Кулеметник почав стріляти у різні сторони. Ми залишилися з сестричкою живі, а матусі сюди потрапило, в шию, і вона впала, а коса її руса лежала на плечі.

Після війни Марію із сестрою відправили до дитячого будинку. Дитиною вона пережила справжнє жахіття. Гітлерівці назавжди зламали її життя.

Друга війна за життя

Вона забула, якими були її батьки та мирне життя. Проте добре пам’ятає усі звірства нацистів.

Бабуся Марія каже: те, що коять російські окупанти на українській землі, не дозволяли собі навіть гітлерівці.

Яка людина може таке робити? Це не людина – це тварина!

Щоб зробити свій внесок у перемогу, Марія Біюль вирішила переказати свою пенсію, Збройним силам України.

Я хочу чимось допомогти, тому що я пережила всі ці жахіття війни. Я хочу, щоб хлопчики, які готові віддати життя за нас, були живі. І щоб була перемога і ми жили спокійно.

Пенсіонерка упевнена: перемога буде за нами. Миколаїв вистоїть, й окупанти не зможуть зайти в Одесу. Втім, бабуся готова захищати свій дім від ворожих солдатів. Старенька каже, що вона придбала собі сокиру і буде відбиватися за потреби.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як вся Україна пече паски для ЗСУ: на приватних кухнях, у маленьких пекарнях, на великих заводах.