Реальність усиновлення виявилася кращою, ніж очікування: історія пари, яка стала батьками для 12-річного хлопчика

На жаль, тисячі дітей в Україні ростуть без батьківської любові та опіки. Вони живуть в дитячих будинках та чекають на усиновлення. Переважно дорослі хочуть усиновлювати маленьких дітей, і менше уваги звертають на підлітків, тому діти старшого віку мають менше шансів знайти родину.

Але це такі самі діти, які потребують батьківської любові та порад дорослих перед тим, як вступити у доросле життя. Родина Анастасії та Олексія розповіла для Анастасії Іванців з УП.Життя, як це — всиновити підлітка. Пара поділилася своїм досвідом та викликами.

Як вирішили всиновити підлітка

Анастасія та Олексій давно хотіли всиновити дитину, та спершу думали народити власну. Але у 2022 році Анастасія втратила вагітність, тому пара вирішила не чекати та когось всиновити.

Жінка каже, що її знайома хотіла всиновити хлопчика Микиту, але він виявився для неї занадто дорослим, адже йому вже 12 років, а в неї були свої менші діти. Пізніше Анастасія побачила фото цього самого Микити на Facebook, і подумала, що це знак.

Загалом, від рішення пари всиновити дитину та до моменту, коли хлопчик уже потрапив до них додому, минуло дев’ять місяців. 

— Спершу ми збирали документи на усиновлення, а вже потім — на опіку. Одразу брати під опіку дитину — це швидше, ніж усиновлення. Також довго чекали, поки в нашому місці розпочнуться курси усиновлювачів. Потім соцслужба загубила наші документи. Тому все затягнулося, — ділиться Анастасія.

Зізнається, що всиновлювати підлітка не планували, хотіли дитину восьми років, але Микита заочно сподобався, тому вирішили з ним познайомитися. Пару попереджали, що з хлопчиком буде складно, адже він змінив три родини. Перша — була його рідна, інша повернула його до інтернату, а також було розусиновлення.

Під час першої зустрічі усі були напружені: хлопчик соромився, хотів сподобатися, тому переважно мовчав, а дорослі не хотіли тиснути, теж не знали, що говорити. Розповіли трохи про себе, сказали, що живуть вдвох, дітей не мають, але є дві собаки та два коти.

Анастасія зазначила, що хлопчик не мав тяжких діагнозів, не був дитиною з інвалідністю. Мав, як і більшість людей, сколіоз. Після приїзду до родини жалівся на болі у шлунку, та жінка почала помічати, що у Микити  поганий зір, тому проходили додаткові медичні обстеження. Загалом, у них було дві зустрічі, а під час третьої пара забрала хлопчика додому.

Вдома його речі змінювали поступово, щоб він не образився, адже деякі були порвані. Також Анастасія обов’язково запитувала дозволу в Микити.

Читати на тему

Щоб кожна дитина відчула родинне тепло — усе про всиновлення під час війни

Читай правила та особливості усиновлення дітей під час війни.

Про переїзд та адаптацію Микити

Перед всиновленням Анастасія та Олексій проходили спеціальні курси. Там їм порадили не влаштовувати свято, коли дитина переїде, адже для дорослих це свято, а для нього може бути ні, адже це не перша його родина.

Пара облаштувала йому кімнату, купили диван, шафу та стіл. Микиті подобається, що він має власне затишне місце. Хлопчик любить, коли ввечері вони втрьох лежать та дивляться кіно, але коли настає час спати, слухняно йде до своєї кімнати. Анастасія та Олексій розповідали Микиті, як користуватися усім у квартирі, наприклад душем. Інколи він міг щось зробити не так, але це через те, що дорослі йому не пояснили, бо вважали зрозумілим, а він цього не знав. 

— Мені здається, його адаптація проходила легше, ніж наша, бо він уже мав досвід життя у новій родині, — говорить Анастасія. У перший день приїзду пара запитала в хлопчика, що він хоче робити. Він відповів, що хоче піти в парк. Тож усі троє провели цілий день у парку разом.

Ввечері з чоловіком вклали його спати. Подивилися одне на одного і подумали, що все ніби нормально минуло, — каже жінка.

Зізнається, обоє дорослих розуміли, що у Микити непростий характер, але їх це не злякало. Спершу здавалося, що він чемний хлопчик. Та й взагалі на початку усі хотіли одне одному сподобатися, але коли Микита став звикати до пари, то почали з’являтися різні ситуації. Інколи він лінується, як і всі діти, але пара пояснює, що у кожного в родині є свої обов’язки й треба їх виконувати. Допомагають йому з навчанням, адже хлопчик навіть не міг нормально читати й розуміти прочитане. Зараз він може читати по 15-20 сторінок та усе переказувати. Микиту залишали на другий рік у школі, тому він зараз у п’ятому класі замість шостого. 

Спершу Анастасія й Олексій не наполягали на тому, щоб хлопчик називав їх мамою й татом, але чоловік вважав, що хлопчику потрібні батьки, а не просто Настя й Льоша. Тож Олексій запитав у Микити, чи не хоче він їх називати мамою й татом. Хлопчик кілька днів міркував про це і таки став називати мамою і татом. 

Також хлопчик розповідає, що пам’ятає біологічну маму, адже йому було шість років, коли його забрали. Тоді Анастасія зрозуміла, що настає момент зближення. Також пропонували йому побачитися з біологічною мамою, але хлопчик сам цього не хотів.

Загалом, Анастасія каже: думала, що буде складніше. Адже багато знайомих всиновлювали менших дітей або мають своїх біологічних меншого віку й розповідали, що буває непросто. Тож Анастасія готувалася до різних жахливих ситуацій, але нічого поганого не траплялося.

Часом дивлюся на Микиту і думаю, що не може бути йому уже 12 років, він ще геть маленький. Його десь треба обійняти, колись пожаліти. Мабуть, він дуже недоотримав цього в дитинстві, — міркує вона.

Пара поділилася, що готується всиновити другу дитину, сестру Микити, яка зараз за кордоном. Мати народила її від іншого чоловіка та залишила у пологовому. Хлопчика розділили з сестрою, і вони не бачили одне одного, тож Микиту також до цього готують.

— Нам поки ніякої інформації про неї не надають, бо спершу маємо оформити документи. Ми постійно говоримо про це з Микитою, готуємо його, що, можливо, у нас скоро буде ще одна дитина. Я показувала йому її фотографію, але нічого не обіцяю, просто кажу, що, можливо, це станеться. Думаю, він вже може нормально це зрозуміти, — ділиться Анастасія.

Зараз пара займається Микитою. Допомагають йому знайти хобі, адже Микита не знав про багато видів спорту. Ходив на різні секції, а зараз займається джиу-джитсу, і йому дуже подобається. Раніше хотів бути пожежником, але дізнався про IT й хоче розвиватися у цій сфері, навіть запитує у пари, чи може він проходити курси з програмування.

Реальність усиновлення виявилася кращою, ніж очікування

— Я не малювала ідеальної картинки всиновлення, просто спілкувалася зі знайомими, які через це проходили, і більш-менш розуміла, як воно буде. Саме тому, навіть якби в Микити не було сестри, ми з чоловіком, мабуть, ще раз би також наважилися на усиновлення. Я готова до цього, але тоді треба змінювати житлові умови, щоб усім було комфортно, щоб у кожного був свій куток, — ділиться жінка.

Вона розповідає, що з появою дитини змінилася рутина, у пари менше часу для двох, тому інколи виїжджають на обіди наодинці. Тепер їм треба слідкувати за своїми обговореннями, адже вони звикли це робити відкрито, а тепер є дитина, яка все розуміє та запам’ятовує.

— Зі свого досвіду майбутнім усиновлювачам можу сказати одне — не майте неймовірних очікувань. Усі діти хочуть жити в сімʼї, мати маму і тата. Інколи вони роблять щось не тому, що хочуть навмисно вам зашкодити, — зазначає Анастасія. 

Вона каже, що хоче, щоб сім’ї не боялися підлітків, адже вони теж діти. Їм потрібна підтримка дорослих, їх треба готувати до самостійного життя, аби дитина не обрала найгірший шлях.

Деякі пари замислюються над тим, щоб всиновити дитину, але не знають, чи готові до цього. Раніше ми розповідали, як зрозуміти, чи готовий(-а) всиновити дитину.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.