Він годував людей всупереч окупантам, а потім дивом врятувався від розправи — історія підприємця з Херсонщини

Українці — сильні люди, які ніколи не залишать у біді свого товариша, сусіда чи знайомого. І навіть тоді, коли, здавалося б, ситуація стає катастрофічною, кожен з нас знаходить сили боротися за себе та своїх близьких далі. 

Історія підприємця з Херсонщини вражає: чоловік розвозив односельцям їжу, щоб ніхто не потребував “допомоги” окупантів. А потім дізнався, що росіяни отримали наказ затримати його. 

Село Любимівку росіяни окупували 24 лютого. Віталій Шакало, який там жив, ще місяць після окупації допомагав сусідам та людям із сусідніх громад. Він довго залишався удома, бо не міг наважитися покинути власне господарство — вирощував нішеві культури квітів.

Зараз він з родиною перебуває у Нідерландах, і доки рідна домівка та господарство під окупацією, чоловік розповів свою історію УП.Життя.

До початку війни родина Шакало вдало підіймала власний бізнес: починаючи зі звичайної городини, господарство переросло у туристичну точку, до якої лише за два тижні приїздило до 30 тисяч відвідувачів. Згодом окрім квітів родина почала вирощувати й рідкісний шафран та продавати його на спеції. 

Загалом на цих теплицях працювало й до 200 людей у сезон, тож Віталія знали не лише у селищі, а й в усій області. 

У родини було ще багато планів на наступний рік, але російська війна все зруйнувала. 

Волонтерили наперекір окупантам

До повномасштабного вторгнення чоловік готував і сім’ю, і господарство. Зокрема, зробив запаси пального, докупив кілька генераторів. Для сім’ї він організував запаси їжі на кілька днів, усі зібрали тривожні валізки й навіть підготували авто дружини, якщо раптом доведеться виїздити з села. 

Усі працювали у звичному режимі, але очікували найгіршого, згадує Віталій. 

24 лютого ми прокинулися о 5 ранку від вибуху. Це було так гучно, нам з дружиною здалося, що на кухні вибухнув газовий котел. Потім були повторні вибухи.

 — А вже о 8 ранку російські військові транзитом пройшли через наше село, облаштували блокпости і поставили на них “ДНРівців”.

Так із села ніхто й не виїхав, бо Віталій хотів лише відіслати дружину з дітьми у безпечне місце, але сам мав залишитися біля господарства. А дружина відмовилася їхати сама, тож так уся сім’я і почала волонтерити.

Тоді всі люди об’єдналися, як ніколи: Віталій з друзями розвозили своїм селом та в інші громади те, що виросло у його теплиці, а інші підприємці давали зі своїх складів борошно, молоко та олію. Усе тому, що люди просто боялися проїжджати російські блокпости.

— Ми розвозили людям допомогу та годували людей, щоб ті з голоду не почали брати гуманітарку в окупантів. І задум вдався.

УП.Життя

Разом з допомогою людям фермери й надалі працювали на своїх угіддях. Щоправда, довелося власноруч вивести з ладу багато сільськогосподарської техніки, аби нею не користувалися росіяни. 

Наприкінці березня Віталія на ворожому блокпості спинили так звані ДНРівці. Тих мобілізували просто з вулиці, а воювати проти України вони абсолютно не хотіли.

Тож повідомили: мовляв, мають наказ арештувати Віталія завтра зранку, і краще йому з Любимівки виїхати просто зараз.

Сам чоловік вважає ту зустріч дивом, адже якби на пості стояли росіяни, все могло б скластися інакше.

Того ж дня чоловік з дружиною зібрали все найнеобхідніше, трьох дітей та поїхали за кордон, у Нідерланди. 

Читати на тему

Ламає гендерні стереотипи та розвиває вітчизняне виробництво — як донеччанка відкрила мілітарі-магазин

Донеччанка Вероніка Кобзиста відкрила мілітарі-магазин попри гендерні стереотипи. Читай, як волонтерство переросло в бізнес.

Закордонний досвід

Зараз родина перебуває в Нідерландах. Там Віталій здобуває досвід, який уже наступного року планує використовувати вдома, в рідній Любимівці. 

Він ділиться, що йому вже кілька разів пропонували землі в західних областях України, але він відмовився, бо вірить у ЗСУ. Та й доглядати два маленьких поля, відстань між якими майже тисяча кілометрів, складно, пояснює Віталій. 

Зараз я використовую цей час, щоб вивчити досвід Нідерландів. Планую влаштуватися на роботу в місцеві теплиці, щоб побачити процес ізсередини, а потім перенести досвід у власні теплиці.

У Любимівці за господарством доглядає працівник, який відмовився виїжджати. Цього року урожай зелені та аспарагусу роздали місцевим безплатно, а те, що залишилося, — викинули на смітник. Бо єдиним шляхом для збуту продукції став Крим, а туди ніхто нічого віддавати не хоче. Незабаром має розпочатися збір шафрану, і що буде з ним — наразі не відомо.

Віталій же зізнається: такої насолоди, як праця на землі, не приносить йому ніщо. Але його боротьба триває, і ми віримо, що наступного року врожай із Любимівки потрапить до українських прилавків. А про неймовірну боротьбу подружжя з окупантами у Бучі пропонуємо прочитати у нашому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми подіями!