Війна в Україні торкнулася кожного, у багатьох вона забрала дім, знайомих та рідних. Дехто опинявся на волосині від смерті та тільки дивом зміг вижити. Декого рятували герої. І героями можуть бути не тільки військові, а й звичайні люди, які рятують інших та свої оселі.
Лариса, Тамара та Саша — герої сьогоднішньої історії. У дім Лариси влучила російська ракета — сталася пожежа. У будинку перебували двоє осіб: чоловік Лариси, в якого через важку хворобу відкрилася кровотеча, і він почав на очах слабшати, і його 90-річна мати Тамара.
Лариса мала кілька варіантів, що робити далі. Вона обрала наступний: взяла тачку, на якій возять вантажі, та коляску з-під кисневого балона — та почала рятувати рідних.
Жінка завантажила на одну тачку чоловіка, а до іншої коляски скотчем примотала свекруху.
Вона рятувалася з двома возиками з дому у вогні.
Вона вибігла з дому в чому була та зі своїми рідними. Лариса йшла дві доби 12 км повз блокпости окупантів. Провозила одну тачку 100 метрів, розверталася та йшла за іншою. Окупанти стріляли у повітря, щось кричали, але їй, каже, не були страшно. Бо в неї були вони.
Місцеві дорогою давали воду. Мати та чоловік благали кинути їх та рятуватися самій. Особливо, коли дійшли до болота, бо були впевнені — не подужають.
Але Лариса перепливла та перенесла їх, довезла до зеленого евакуаційного коридору.
Перший раз, коли Лариса заплакала в інтерв’ю — був спогад про те, як вони троє побачили перший український блокпост і український прапор.
90-річна Тамара заплакала в інтерв’ю, коли її міцно обіймала волонтерка Тата Кеплер, яку вона вже добре знає, дівчина щоразу допомагає їхній родині. Бабуся не розуміє, як і чому — дві великих війни в одному житті.
Чоловік Лариси Сашко гірко плакав все інтерв’ю. Плакав, бо його дружина Лариса рятувала його від смерті вже не один раз. Він розуміє, що саме в цій історії він би стік кров’ю і не вижив у будинку, що горів.
Зараз вони повернулися до рідного села, але без нічого. Є порожній будинок, за який для них домовилася місцева активістка Люся.
У будинку на кухні — солоні огірки, бо треба щось їсти. У спальні є одяг від волонтерів на перший час. Але пакунки так і стоять не розпаковані, окрім двох футболок і штанів. Навіщо? Якщо, можливо, знову доведеться тікати та переїжджати.
А переїжджати доведеться, бо житло нині тимчасове, а попереду зима. Від хати, яку будували 20 років і вклали в неї все, не лишилося нічого. Лариса не відкидає думки, що доведеться зимувати втрьох, з двома хворими людьми у старенькій машині — єдиному, що в них лишилося.
За понад півроку великої війни таких людських історій багато. За кожним втраченим будинком, людським життям або спасінням є особиста історія героїзму. Коли ти знайомишся особисто з такими героями, розумієш, що їх не можна лишати сам на сам із бідою. У холодній автівці взимку або ж в будинку, з якого щодня можуть попросити виїхати.
Ефірна команда Вікна-новини вирішила зібрати кошти на новий дім Ларисі. Хочемо, щоб вона лишалася у тому самому селі. Вона теж цього хоче. Ми відкриваємо збір для початку на 500 тисяч гривень. Але є приємний бонус для вас, читачі та глядачі Вікон.
Кожен, хто задонатить на Монобанку від 200 гривень, матиме шанс зустрітися з інформаційною командою Вікон.
Ми запросимо до себе у гості, розкажемо про журналістику під час війни та покажемо залаштунки інформаційного телемарафону.
Переможців буде п’ятеро. Ми їх визначимо у довільному порядку вже традиційно у прямому ефірі YouTube-проекту Яни Брензей та Емми Антонюк Палає.
Якщо ти не з Києва або у тебе не буде змоги приїхати у столицю, зустріч зможемо провести онлайн.
Посилання на Монобанку та номер картки банки: 5375 4112 0152 5966
Обов’язково вказуй свій контактний номер телефону в коментарі до внеску для того, щоб ми могли зателефонувати, привітати та узгодити деталі зустрічі з Вікна-новини.
За півроку повномасштабної війни багато українців втратили найцінніше — родину. Раніше ми розповідали історію чоловіка, який втратив родину під Ірпенем.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!