Коли хтось бачить Дмитра вперше, важко уявити, що цей кремезний електромеханік після зміни сідає не за дрель чи викрутку, а за станок із бісером.
Робота на залізниці — це щоденні ремонти, кабелі, пил і фізична втома. Але саме після цього Дмитро приходить додому, миє руки, вмикає настільну лампу й починає плести сережки, браслети й брелки з бісеру — тонку, майже ювелірну роботу.
Про це пише Шо там.
Вишивка, що почалася з кохання
— З дитинства мені було цікаво вишивати. Але тоді це була просто цікавість. Серйозно взявся лише у 16 років, коли зустрічався з дівчиною. У неї вдома висіла вишита картина хрестиком. Мене це вразило настільки, що я купив невеликий набір, аби спробувати сам, — каже Максим Руденко.
Так почалася історія, яка згодом переросла в десятки картин, рушників і вбрання, розшитого бісером. Навіть мамі Дмитро власноруч вишив сукню.
Поступово він освоював різні техніки, купив станок і зробив перші прикраси — браслет і сережки. Згодом повернувся до вишивки хрестиком. Брав участь у місцевих конкурсах, отримував схвальні відгуки, але зізнається: усе це не приносило доходу.
Виходило, що вишивав у стіл. Людям подобалося, але купувати не поспішали. Матеріали коштували дорого, і я просто не міг це тягнути, — каже він.
Втеча зі Слов’янська і нове життя в Києві
Під час повномасштабного вторгнення Дмитрові довелося виїхати зі Слов’янська. Сусідні міста вже були окуповані, а рідне — під постійними обстрілами.
Мав виїжджати з Краматорська, але саме того дня росіяни вдарили по вокзалу. Можна сказати, Бог уберіг: я поїхав з іншого міста, — пригадує чоловік.
Дорога тривала понад 15 годин — стоячи, сидячи на валізі, без сну. Спочатку зупинився в Хмельницькій області, а потім — у Києві. Саме там повернувся до рукоділля, почав робити патріотичні брелки з бісеру.
Поруч була кав’ярня, я запропонував залишити кілька виробів на продаж. Люди купували! Це мене так надихнуло, що я створив сторінку у соцмережах і назвав її створено ним — усміхається Дмитро.
Та ненадовго, що з роботи подзвонили — або повертається, або співпрацю припиняють. І вже в грудні 2022-го він був удома, у Слов’янську, де сьогодні знову гримлять вибухи.
Поєднувати улюблену справу з роботою електромеханіка — непросто.
Після зміни приходжу додому виснажений. Але все одно сідаю хоча б на годину-дві за прикраси. Це моя терапія, — каже Дмитро.
Він працює у бригаді кабельного господарства на залізниці: шукає пошкодження у землі, ремонтує, перевіряє. До основних обов’язків додаються ще й сезонні — косити траву, фарбувати, копати.
Інколи думаю, що щоб перетворити це хобі на бізнес, треба йти з роботи. Але поки не наважуюсь, бо це стабільність, — зізнається чоловік.
Найбільше людей вражає, що це робить чоловік
Коли Дмитро тільки починав, його часто осуджували.
Мені казали, що не чоловіча справа! Але ж немає жіночої чи чоловічої вишивки. Є просто справа, яка тобі до душі, — акцентує чоловік.
Сьогодні, коли люди бачать його роботи, то спершу дивуються, а потім захоплюються.
— Найбільше вражає, що чоловік може робити це так акуратно. Є у нас цей стереотип, що чоловік — це дрель, гайковий ключ і молоток. А я можу зробити ніжну сережку з бісеру, і мені це приносить спокій, — усміхається він.
Для Дмитра бісероплетіння — не просто ремесло. Це можливість відновити сили після важкого дня і відчути гармонію.
Я люблю, щоб прикраса подобалася настільки, щоб її хотіли носити. Не просто купили — а щоб вона стала частиною людини. Це і є справжнє задоволення, — каже він.
Чоловіки теж можуть створювати затишок
Ще одна історія — від Миколи з Миколаївщини, який кілька років тому змінив усе своє життя й почав робити ароматні свічки.
— Завжди мріяв про власну справу, але не наважувався. Повномасштабна війна стала поштовхом. Побачив курси з виготовлення мила, бомбочок і свічок — вирішив спробувати, — розповідає він.
Почав із мила, але швидко зрозумів, що душа лежить до свічок. Перші форми купив у китайському магазині, не маючи уявлення, що існують різні типи воску.
Думав, що все просто: розтопив, залив і готово. А виявилося — це ціла наука! — сміється Микола.
Зараз він створює свічки під брендом Затишок. Використовує лише преміальні аромати, дорогі форми й продумує дизайн до дрібниць.
— Я хочу, щоб людина, відкривши коробку, одразу посміхнулася. Якщо бачу, що щось не ідеально — переробляю. Бо це не просто свічка, це емоція, — пояснює чоловік.
Микола зізнається, що спершу чув багато коментарів.
Знаю, що за спиною обговорювали. Мовляв, чоловік має пахнути бензином, а не ваніллю. Але хто це придумав? Хіба аромат свічки робить тебе менш мужнім?
Він переконаний, що кожен має право робити те, що приносить задоволення.
— Якщо тебе не підтримують рідні чи друзі, але ти гориш справою — не здавайся. Навіть якщо це рожеві свічки чи бісерні сережки. Головне — щирість у тому, що робиш, — підсумовую чоловік.
Головне фото: Шо там.
Раніше ми розповідали, навіщо нитки для вишиванок запікали у тісті.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!