Коли на душі болить, я створюю малюнки: історія 12-річної Олександри, яка втратила батька на війні

З початком повномасштабного вторгнення 12-річна Олександра Антоненко з мамою були змушені виїхати з небезпечного Харкова і починати нове життя на новому місці. Пізніше дівчина втратила батька, він загинув на фронті.

Саша — дуже творча, але найкраще справлятись з емоціями від пережитого їй допомагає малювання. А нещодавно завдяки виставці Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей, її малюнки побачили світ.

Тато одразу пішов воювати. А нам сказав виїхати в Кіровоградську область до родичів

Дмитро, тато Олександри, був справжнім патріотом. Брав участь у Революції Гідності та багато волонтерив: з 2014-го практично кожні вихідні їхав на фронт, щоб відвезти військовим їжу, одяг, дрони, тепловізори. 

А коли почалась повномасштабна війна, Дмитро пішов воювати. Дочці з дружиною чоловік сказав виїхати до родичів в Олександрію Кіровоградської області.

Він намагався морально підготувати рідних, що це може бути надовго, але тоді ще маленька Саша до останнього не розуміла, що відбувається і чому треба терміново залишити дім.

Дмитро Антоненко пішов на фронт добровольцем. Став аеророзвідником, служив у спеціальному загоні Національної гвардії України Омега. На жаль, під час одного з бойових завдань його життя обірвалось — чоловік героїчно загинув під Харковом, боронячи рідне місто.

— Коли мені подзвонив його друг повідомити про загибель, донька була поруч і все чула. Вона зрозуміла, що трапилося, і почала плакати. Запитувала, як ми будемо жити далі, що з нею буде. Я запевнила, що у неї буде все, як раніше. А через якийсь час вже вона мене більше підтримувала і заспокоювала. Обіймала, купувала смаколики й квіти, — ділиться спогадами Тетяна, мама Олександри.

За життя Дмитро Антоненко отримав чимало подяк та нагород. А посмертно отримав орден За мужність III ступеню. На честь чоловіка планують назвати провулок у Харкові, де жила сімʼя.

Читати на тему

Коли ми піднялися на Говерлу — на очах з’явилися сльози, там був прапор татової бригади. Історія 16-річної Сандри

Батько Сандри загинув на війні, захищаючи Україну. А 16-річна дівчина нині робить усе, щоб гідно представляти свого батька.

Порадійте сонцю та проживіть гарний день 

Олександра згадує тата як добру, розумну та чесну людину. Для доньки батько завжди був авторитетом, вона прислухалася до його слів.

— Коли чоловік пішов на війну, він зізнався: шкодує, що досі мало часу приділяв дитині. Почав цінувати кожен момент. Знаходячись на фронті, підтримував нас і просив не сумувати. Казав, що там разом з ним хороші люди. Радив мені випити кави, порадіти сонцю, прожити гарний день та зробити доньку більш щасливою! — розповідає жінка загиблого військовослужбовця Тетяна. 

Про “нове життя” в іншому місті та сум за рідним Харковом

Зараз Тетяна з донькою Олександрою проживають у Кіровоградській області. Саша згадує рідне місто, яким воно було до війни.

— Харків — одне з найкрасивіших міст в Україні: парки, фонтани, історичні будівлі, круті люди та місця для відпочинку. Там у мене залишилась бабуся з дідусем. Я спілкуюся з ними щовечора. Але відчуваю, як з кожним днем вони сумнішають. У місті досі багато прильотів, навколо нашого будинку три будівлі зруйновано. 

Війна та переїзд змінили захоплення дівчини: 

Раніше я ходила в художню школу та займалась бальними танцями. Їздила на конкурс з бальних танців у Римі. Мріяла поїхати ще в Париж, але в Олександрії не вийшло продовжувати танцювати. 

Тут, в Олександрії, я вже другий рік ходжу до школи, займаюся фітнесом, вивчаю три іноземні мови (англійську, німецьку, іспанську), а також закінчила курс вебдизайну та Phyton, — розповідає Олександра. 

Після смерті тата вона стала підопічною Благодійного Фонду Діти Героїв, який допомагає дітям, що втратили батьків через війну. Крім різноманітних подарунків, Фонд оплатив дівчині курси з іноземної мови та програмування.  

У вільний час я малюю — це допомагає зайняти мозок і не думати про погане 

Малюнки Саші разом з роботами інших дітей, які стали свідками війни, було представлено на виставці Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей, співорганізатором якої став фонд Діти Героїв. Виставка вже експонувалась в Амстердамі та Києві.

— Фонд Діти Героїв надав мені можливість представити свої роботи і навіть особисто відвідати виставку в Амстердамі. Це дуже важлива ініціатива, адже таким чином світ дізнається історії українських дітей і памʼятатиме, що війна триває, — каже Саша. 

Речі з її малюнками можна замовити на сайті. Виручені з продажу кошти підуть на допомогу дітям, які втратили батьків через війну, підопічним фонду Діти Героїв.

За час війни я почала серйозніше сприймати деякі речі

Люди мають знати, що у XXI столітті можлива війна. Але цього варто не допустити, адже наслідки будуть жахливими. А ще, що Росія — це агресор і терорист. З цією країною не можна домовлятися, — переконана 12-річна Саша.

Дівчина з мамою мріють повернутися до рідного міста, коли закінчиться війна. А поки що вони вірять в перемогу і намагаються згадувати лише позитивні моменти з минулого життя до війни.

Раніше ми розповідали історію талановитого Ярослава, у дім якого вдруге прийшла війна.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!