Голодомор 1932-1933 років зачепив мільйони українців. Хоч це був не єдиний масовий голод на території України, саме він став навмисним знищенням українського народу радянською владою.
Досі неможливо встановити точну кількість загиблих у період цієї трагедії, але ті, кому вдалось вижити, назавжди закарбували в пам’яті цей страшний досвід та передали свої спогади наступним поколінням.
Ведучі Starlight Media Вадим Карп’як, Оксана Соколова та Тетяна Висоцька поділились родинними розповідями про Голодомор.
Бабуся співала, щоб намолоти зерна — Вадим Карп’як
Ведучий розповідає, що чув про Голодомор ще з дитинства від бабусі Надії. Вона родом зі Слобожанщини, із села в Дніпропетровській області.
— Розказувала страшні речі, звичайно. Про жінку, яка з’їла своїх дітей, у них була в селі така. Про якогось діда, у якого дружина померла, а у нього була прикопана пшениця на чорний день, і він не відкопав її, щоб врятувати дружину. Про нього тоді все село говорило, — згадує Карп’як.
Однак найдужче, за його словами, запам’яталась розповідь про те, як його прадід Іван з прабабусею Христиною вночі ходили в поле шукати мишачі нірки. Їх доводилось навпомацки розкопувати, забирати звідти зерно, яке гризуни назбирали за літо, і потрошку жменьками носити додому.
— Мій прадід Іван все міг робити своїми руками. Унікальний чоловік: був снайпером під час Першої світової, під час російсько-японської війни, але міг хату сам поставити, чоботи пошити, мило зварити. Такий дядько був, міцний середняк. Їх теж потім розкуркулили… — каже ведучий.
Прадідусь зробив вдома жорна, щоб молоти це зібране зерно з нічних вилазок в поле до мишачих нірок. А тоді ще маленька бабуся мала стояти біля хвіртки на вулицю і дивитися, чи не йдуть якісь люди.
Якщо хтось проходив повз, то бабуся голосно співала, що було знаком її батькові зупинити жорна (адже вони шумлять, коли працюють).
Так моя бабуся співала, щоб намолоти трохи зерна, або мовчала, коли зерно мололося і нікого не було. Страшні були роки.
Родина варила юшку з підошви до чобіт — Оксана Соколова
— Фраза “не залишай шматочка хліба на тарілці!” в моїй родині лунала з дитинства. Ніби просто приказка для дітей. Але насправді за нею ціла історія. Драма, — розповідає ведуча.
Її родина по лінії мами родом з Кіровоградщини. У тридцятих роках минулого століття це був епіцентр голоду.
Прабабця Оксани Соколової розповідала, що комуністи тоді вигребли з їхньої комори все до останньої зернинки. Як же вижила родина?
Її дядько займався полюванням. І з року в рік солив шкурки тварин у спеціальному розчині, щоб робити з них підошви до чобіт.
Так от, коли в хаті не лишилось жодної крихти їжі, ті “підошви” витягували, розмочували та варили з них юшку. Так вижили. З трьома дітьми, — каже Соколова.
Відтоді в родині кожен шматочок хліба доїдався до останньої крихти.
Готували “оладки” з кори дерев і бурʼяну — Тетяна Висоцька
Тетяна Висоцька пригадує, як зі здобуттям незалежності Україна доводила всьому світу те, що Голодомор насправді був. А росіяни тоді знецінювали тему, мовляв, та всім у ті радянські часи було важко.
Нині ж у вільного світу не залишається сумнівів у тому, що СРСР вчинив тяжкий злочин проти людяності — геноцид українського народу.
Я дуже ціную, що цю битву наративів ми виграли, бо добре памʼятаю бабусині розповіді про маторженики — такі собі “оладки” 30-х років на Дніпропетровщині з кори дерев і бурʼяну.
Про нишком зібрані зернятка на полі, за що могли вбити. Про розпухлих від голоду людей, які лежали на вулицях в наближенні смерті, — пригадує ведуча.
Тому ще в дитинстві вона ніколи не насміхалася над кожним шматочком хліба, який бабуся сушила і складала, сушила і складала. Зараз Висоцька щороку запалює свічку на згадку про невинних жертв Голодомору.
Памʼять — запорука, імунітет нашого народу, те, що від минулого дарує надію на майбутнє.
Як Голодомор став колективною травмою українців — читай за посиланням.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!