Замість кухонного ножа взяв до рук зброю: історія шеф-кухаря, який став командиром стрілецького взводу

На День сміху 1 квітня 2014 року йому було вже не до жартів. Терпець урвався після того, як російські окупанти захопили український півострів. Тоді Євген вирішив повернутись на службу після кількарічної перерви та стати на оборону своєї країни.

Не знаю, чи хтось взагалі міг усміхатися та щось тоді святкувати. Особисто я — ні. І свою позицію висловив тим, що саме того дня пішов до військкомату.

Він у Збройних силах України був ще з 2010 року. Щойно закінчив університет, то вирішив — він має рівнятись на батька та відслужити в армії.

Навчання на Львівщині, служба у Донецьку. Лише за рік Євген перетнув усю країну, щоб зрозуміти, його дім не залежить від географічних координат — Україна як на заході, так і на сході, хоч і виглядає, можливо, трохи інакше.

Отримавши медаль За зразкову військову службу, чоловік вирішив повернутись до цивільного життя та почати втілювати у життя свою давню мрію. Він завжди хотів бути шеф-кухарем, тому і йшов працювати у різні заклади громадського харчування, зростав як професіонал.

У 2013 році навіть зміг відкрити свій власний бізнес, але й роботу на кухні не покидав. Та лише за рік усе змінилось – і, ось, він вже свідомо прийшов до військкомату.

У червні 2014 року він вже був на Сході, без будь-якого уявлення, що таке війна та де знаходиться лінія розмежування. Населені пункти щодня переходили з рук в руки, тому Євген неодноразово вступав у ближній бій з противником та часто опинявся на межі життя та смерті.

Євген знаходиться справа

Однак небезпечнішою за ворога у плоті виявилась тільки його артилерія, що накрила підрозділ Євгена на початку 2015 року та залишила на пам’ять чоловіку поранення.

З початком обстрілів мене посікло осколками та викинуло з броні бронетранспортера.

Його врятувала воронка, яка виникла внаслідок цього обстрілу, там він і пролежав сім годин на крижаній землі. Небезпека минулася, Євген вилікувався, але командування вирішило все ж таки перевести чоловіка на Одещину, а за місяць оголосили демобілізацію.

Тож Євген отримав ще трохи часу, щоб облаштувати своє життя поза бойовими діями. Встиг і одружитись. Згодом дружина народила доньку. Та 24 лютого подзвонила ще одна близька людина — бойовий побратим, який сповістив Євгена про початок повномасштабної війни.

І чоловік вже втретє у своєму житті полишив усі колись, здавалось, важливі справи, одягнув військову форму та пішов до військкомату. Попри значний досвід, чоловіка призначили старшим стрільцем.

Читати на тему

Колишній слідчий — теперішній захисник: історія Олександра, який попри поранення продовжує допомагати ЗСУ

“Я поважаю нашу націю, поважаю наших людей. Усі згуртувались для того, щоб перемогти одного єдиного-спільного ворога”, — говорить Олександр.

Євген хотів бути у бойовій частині, тому весь час подавав рапорти на ім’я командирів. Чоловік не міг зрозуміти, чому йому відмовляють, аж поки влітку не отримав пропозицію головного сержанта взводу у новоствореному підрозділі, а згодом став командиром підрозділу.

Тепер військовий передає свої знання підлеглим, разом з ними проходить усі “посвяти” боєм та піклується про безпечне облаштування позицій, а ще — зміцнює віру всіх українців, що Україна переможе.

Ми не зупинимося, доки не виженемо росіян з нашої землі. Так налаштований я та всі хлопці з мого взводу й батальйону.

Мільйони українців об’єдналися, щоб вигнати ворога з наших територій. Чоловіки та жінки змінили свою діяльність і допомагають Україні перемогти. Один з них — Алі, інструктор військово-тактичної підготовки. Читай інтерв’ю військового за посиланням.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!