Моя сім’я — моя фортеця: історія подружжя, яке вистояло у війні, витримало полон та окупацію

Повномасштабна війна принесла багато випробувань у життя Ірини Антоненко та Віталія Алєєва з Каховки. 

Окупація рідного міста, полон чоловіка та народження сина в іншій країні стали частиною їхньої історії. 

Та попри все, вони змогли віднайти одне одного й розпочати нове життя у Коростені.

Символ родинного зв’язку

Колись пара зробила собі однакові татуювання у вигляді серцебиття на електрокардіограмі. 

Під хвилями серця був напис, який можна прочитати, якщо скласти руки разом: 

Моя сім’я — моя фортеця.

У полоні чоловіка зігрівали спогади про це, а дружина вірила, що коханий повернеться додому.

Фото: Укрінформ

Початок випробувань

Я прокинулася 24 лютого о 5-й ранку від того, що довкола все горіло. І навіть тоді ще не могла усвідомити, що розпочалася війна, — згадує Ірина.

На той момент зв’язок із Віталієм був втрачений. Згодом жінка дізналася, що її чоловік потрапив у полон, із відео в російських пабліках.

Ірина була вагітною, чекала на сина, втім в окупованій Каховці залишалася три місяці. 

Вона знала про катування місцевих у підвалах і про те, що окупанти можуть прийти до неї як до дружини українського військовослужбовця. 

Фото: Укрінформ

Я не хотіла жити в окупації, — каже жінка.

Через труднощі з евакуацією їй довелося відкладати виїзд кілька разів. 

Жінка була вже на сьомому місяці вагітності, коли нарешті вдалося знайти перевізника. 

Вагітній Ірині довелося просидіти в авто чотири доби, адже на виїзді з міста була велика черга. Машини цивільних на виїзд з міста окупанти навмисно випускали повільно.  

Фото: Укрінформ

Читати на тему

Свої всі вдома сидять: як двоє бійців 79 бригади змогли взяти в полон 14 росіян

Розповідаємо історію подвигу наших бійців.

Життя в еміграції

Ірина з сином Сашком поїхали до Кропивницького, але згодом мусили виїхати в Німеччину, де народився їхній син Максим. 

Жінка доєдналася до волонтерів у Червоному Хресті, закінчила курси водіння та почала навчатися на психолога.

Я не могла сидіти склавши руки, поки Віталій у полоні, — говорить Ірина.

Фото: Укрінформ

Возз’єднання після полону

14 вересня 2024 року Віталій повернувся додому після 2 років і 7 місяців перебування у російському полоні. 

Якось мені сказали: Збирай свої речі, їдеш на етап. Думав, що мене переводять у Росію. Але конвоїри сказали, що їду на обмін. Я не повірив у це, аж поки не ступив на українську землю, — розповідає чоловік.

Ірина згадує, як дізналася про звільнення чоловіка: 

Того дня я була на диво спокійною. Подзвонили з Координаційного штабу й повідомили новину, а згодом я почула голос Віталія.

Фото: Укрінформ

Їхня зустріч була емоційною: 

Віталій був дуже худим, але очі, жести й міміка залишилися такими, як я пам’ятаю.

Фото: Укрінформ

Нове життя в Коростені

Тепер подружжя облаштовує своє життя в Коростені. 

Ірина мріє працювати психологом, а Віталій планує перейти на цивільну роботу. Їхній син Сашко, натхненний прикладом батька, вступив до військового ліцею.

Я себе одразу налаштував, що краще не буде, і вірив, що нас обміняють. Знаєте, весь цей час мене підтримували тільки думки про родину, — ділиться Віталій.

Мрія про перемогу

Ірина та Віталій кажуть, що найбільша їхня мрія — перемога України.

Під час усієї розмови подружжя трималися за руки, нагадуючи, що навіть найтемніші часи можна пережити разом.

Російські військові знущаються з українців у полоні. Про це не раз розповідали ті, кому пощастило повернутися. Читай історію Віктора Кукуюка про 109 днів полону.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.