Жінка в українському кіно: від класичних берегинь до сучасних героїнь війни

Еволюція жіночого образу в українському кінематографі охоплює широкий спектр: від архетипів берегині та матері до сучасних героїнь, які здатні захищати свою країну на рівні з чоловіками.

Це відображення змін, що відбулися у суспільстві протягом десятиліть: від класичних патріархальних установок до сьогоднішніх викликів, пов’язаних із війною та боротьбою за незалежність.

Розглянемо етапи цієї еволюції, аналізуючи, як змінювались образи жінок на екрані та які символи та посили несли героїні різних епох.

Традиційні жіночі образи: берегині дому та носії родинних цінностей

У перших кінострічках радянської епохи українські жінки часто зображалися в ролях, підпорядкованих традиційним цінностям. Вони були дружинами, матерями й берегинями дому, а їхні образи спиралися на архетипічне уявлення про жінку як про носія родинного тепла.

Жінки із цих фільмів переважно не мали активної ролі у суспільних чи політичних подіях, але їхня емоційна глибина надає творам особливого національного колориту.

Приклад: один із найвідоміших класичних фільмів, який досі вважається шедевром українського кіно, це Тіні забутих предків (1965) Сергія Параджанова.

Марічка, головна героїня, зображується як символ кохання, вірності та чуттєвості. Її образ уособлює природу та глибокий духовний зв’язок з рідною землею. Проте вона залишається емоційним центром історії, а не її активним учасником.

Фото кадри з фільму: Тіні забутих предків

Ще один важливий фільм — Білий птах з чорною ознакою (1970) Юрія Іллєнка, де жіночі персонажі втілюють сімейні цінності та зв’язок із домом.

Вони відіграють роль берегинь роду, які піклуються про своїх чоловіків, підтримують їх у боротьбі, але залишаються у межах соціальних очікувань.

Фото кадри з фільму: Білий птах з чорною ознакою

Пострадянська епоха: пошук власного голосу та національної ідентичності

З початком незалежності у 1991 році, жіночі образи в українському кіно починають трансформуватися. Національна ідентичність і нові перспективи для розвитку кінематографа стають новими темами, і жінки перестають бути лише символами домашнього затишку.

У 90-х роках кіно намагається зрозуміти та передати глядачеві складну історію України та значення незалежності. Жінки тепер стають уособленням національного відродження.

Приклад: один із таких фільмів — Молитва за гетьмана Мазепу (2002) Юрія Іллєнка. Ця стрічка зображує історичні події, а жіночі персонажі стають символами боротьби та національної свідомості.

Жінки у цьому фільмі залишаються частиною історичного процесу, але знову, їхні ролі менш активні — вони є частиною національної пам’яті та колективного досвіду.

Фото кадри з фільму: Молитва за гетьмана Мазепу

Інший приклад: Мамай (2003) Олеся Саніна розкриває образ жінки як самостійну силу, яка представляє українське коріння та духовну спадщину.

У цьому фільмі жінка має автономний голос і є активною учасницею історичного процесу. Вона уособлює українські традиції, але також прагне незалежності та самореалізації.

Фото кадри з фільму:
Мамай

Сучасні героїні у фільмах про війну: сила, рішучість та стійкість

Починаючи з 2014 року, у зв’язку з війною на Сході України, з’являються нові жіночі образи, які відображають не лише стійкість, а й здатність до боротьби та активної ролі в суспільстві. 

Війна стала великим випробуванням, яке змінило уявлення про жіночі образи — вони більше не є пасивними або другорядними. Жінки стають рівноправними учасницями військових подій, і це помітно у кінематографі.

Приклад: Дике поле (2018), режисер Ярослав Лодигін. Цей фільм, знятий за мотивами роману Сергія Жадана Ворошиловград, хоч і розповідає про чоловічу боротьбу за спадщину, виділяє сильний жіночий образ.

Героїня Ольга, незалежна і самодостатня, є ключовим персонажем, що допомагає головному герою розібратися у житті й подолати випробування. Вона показана як жінка, яка не просто доповнює історію, а є рівноправним партнером. Її образ відображає силу, підтримку і здатність залишатися собою в будь-яких обставинах.

Фото кадри з фільму: Дике поле

Документальний фільм Невидимий батальйон (2017) розповідає про українських жінок-солдатів, які беруть участь у бойових діях.

Фільм руйнує стереотипи про жінок як берегинь і представляє їх як справжніх героїнь, які борються за свою землю. У фільмі показані жінки, що перебувають на фронті, ухвалюють складні рішення, і їхня сила дорівнює чоловічій.

Постер до фільму: Невидимий батальйон

Синтез традицій і сучасності: незалежність та національна пам’ять

Сучасне українське кіно все частіше намагається поєднати традиції з сучасністю, і жіночі образи в ньому є складнішими та глибшими. Такі героїні стають носіями національної пам’яті, але водночас вони вільні ухвалювати рішення та прагнути самореалізації.

Приклад: фільм Стрімголов є яскравим прикладом зосередженого погляду на сучасну молоду жінку, яка хоче знайти себе та баланс у складному світі. Головна героїня, Катя, опиняється перед вибором: любов і стосунки чи власні бажання реалізації та кар’єрного зростання.

Вона має складні почуття і постійно зіштовхується з труднощами в особистому житті. Цей фільм розкриває складність внутрішнього світу сучасної жінки, що прагне незалежності, але не хоче втратити близьких і своє місце в суспільстві.

Фото кадри з фільму: Стрімголов

Еволюція жіночого образу в українському кіно віддзеркалює трансформацію суспільства. Від берегині дому до сильної, незалежної героїні, українське кіно змальовує жінок, які не лише зберігають традиції, але й борються за свої права та захищають свою землю.

Цей підхід також знаходить відгук у реальному житті, де багато українських жінок на рівні з чоловіками стали на захист Батьківщини. Однією з таких героїнь стала акторка Марія Агапітова, яка ухвалила рішення мобілізуватися до ЗСУ. Про її шлях та мотиви — у нашому матеріалі за посиланням.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!