Сміх як ліки: історії лікарняних клоунів, які приносять радість дітям і військовим

Кожного тижня у лікарняні палати в різних містах України заходять люди з червоними носами. Вони не лікарі, не медсестри, не психологи, але їх чекають з нетерпінням, іноді навіть більше, ніж медичний персонал. Вони приносять те, чого так часто не вистачає — відчуття легкості, нормальності та сміху.

Це лікарняні клоуни, кожен із яких має свою історію. Серед них вчителі, архітектори, капелани, військові, бухгалтери, службовці.

Дехто з них мав досвід перебування в лікарнях, інші вперше потрапили в дитячі онковідділення, вирішивши стати частиною цього руху. Але головне — вони не грають ролі, а діють щиро. Саме тому з ними сміються.

— Кожна людина є смішною, — говорить один із засновників руху лікарняних клоунів у Рівному, Артем Алєксєєв для Укрінформ.

У школі клоунів — фільтр на людяність

Наразі в команді Червоні носи понад 30 учасників з Рівного, Києва, Миколаєва, Херсона. Дехто працює дистанційно, інші постійно заходять у палати. Щоб стати лікарняним клоуном, потрібно пройти навчання, і перше випробування — анкета.

— Я відстежую, скільки разів заходили на анкету… Проте її заповнили 34 людини, а до школи дійшла тільки половина з них, — розповідає Артем.

Ті, хто проходить далі, занурюються у простір, де немає місця для жалю або пафосу, адже в лікарнях і так вистачає тяжких емоцій.

Важливо вміти підходити до дитини, дати їй право сказати “ні” і поважати її рішення — це те, що часто бракує навіть дорослим.

Фото: Укрінформ

“А можна я зайду на один крок?”

Основне правило лікарняного клоуна — не заходити до палати без дозволу дитини. І навіть якщо двері зачиняються, це лише початок діалогу, бо клоун — це символ доброти без примусу.

— Можна я зайду на один крок? — запитує він знову і знову. І це вже гра. Дитина усміхається, сміється, а потім дозволяє зробити ще один крок. Згодом двері відчиняються.

Сміх як ліки: історії лікарняних клоунів, які приносять радість дітям і військовим / 3 Фотографії

Бути поруч — не означає жаліти

Клоуни не розмовляють з дітьми про хвороби, не питають, де болить. Це принципова позиція.

— Ми ставимося до них, як до здорових людей… Нам заборонено говорити про їхнє лікування, — пояснює Артем.

Їхній прихід — це ковток свіжого повітря як для дітей, так і для батьків, які часто не знають, як допомогти, сидячи поруч.

Читати на тему

Усміхайся на здоров’я? Як сміх впливає на організм та чи дійсно це корисно

Розповідаємо про головні причини, чому ми сміємося та як це впливає на наше здоров’я.

Сміх як імунітет проти розпачу

Іноді сміх не рятує, але навіть тоді він дає пацієнтам останні світлі спогади. Саме тому клоуни так обережно входять у паліативні відділення і так важко виходять із них.

Артем згадує хлопця, який щойно пройшов останній блок хіміотерапії та мріяв повернутися до звичайного життя. Та наступного тижня його не стало. Після того Артем не міг кілька місяців заходити до онковідділення.

Я дуже близько до себе підпустив дитину, і це було неправильно… Треба нагадувати собі, що ми маємо горіти для всіх, а не згоріти на одному.

Коли червоний ніс — терапія для воїнів

Лікарняні клоуни працюють не тільки з дітьми. Вони також відвідують шпиталі, де лікують поранених військових.

Хоча підхід схожий — увага, гумор, повага — атмосфера в таких палатах зовсім інша. Тут не місце гучним фокусам або надмірним емоціям. Найважливіше — чутливість до кожної реакції.

Дорослі — це ті самі діти, — каже Артем Алєксєєв.

Перші виходи до військових почалися ще 2015 року, коли клоунів запросили до Одеського військового госпіталю в рамках фестивалю Комедіада.

Вони відвідали палати, де лежали бійці, і зізнаються: було страшно. Проте вже після першого виходу все стало на свої місця. Усмішка, гумор, легкість — це допомогло навіть у таких обставинах.

Зараз у команді вирішили, що до поранених частіше виходять жінки. Це дозволяє уникнути непорозумінь і зайвих пояснень. Не кожен військовий одразу розуміє, що клоун у формі може бути побратимом, людиною з фронту.

— Вирішили, що так простіше, бо не потрібно щоразу пояснювати, що наші хлопці з клоунськими носами також служили або служать, — пояснює Наталя Микита.

Сміх як ліки: історії лікарняних клоунів, які приносять радість дітям і військовим / 3 Фотографії

Навіть із жіночою командою інколи виникають моменти відторгнення. Хтось розвертається, хтось іде з палати, а бувають і конфлікти.

Коли я надіваю цей “носик”, я стаю Кікою. І якщо хтось посилає її куди якомога далі, то це ображає не мене, а саме цей образ. Я так це сприймаю, — ділиться Наталія.

У роботі з військовими існує важливе правило: не тиснути, не нав’язувати себе і не приходити з бажанням “зробити добре”.

Більшість бійців щойно повернулися з фронту і мають не лише фізичні, але й психологічні травми. Проте клоуни знають: якщо не сьогодні, то наступного разу двері можуть відчинитися.

Головне — не брати нахрапом, але й не жаліти, не приходити з отим “завдати добра”.

Підхід — через довіру. Один із пацієнтів хоча б раз пам’ятає попередній вихід, і з’являється місточок для наступного контакту: перший сміх, просте запитання: “А коли ви знову прийдете?”

Іноді клоуни жартують про теми, які можуть здатися “забороненими”: поранення, протези, милиці, але це відбувається лише тоді, коли ініціативу проявляє сам боєць.

Коли в палаті лунає сміх від того, хто швидше пересувається — на візку чи на милицях, це сигнал, що клоун може долучитися.

Цей особливий простір між болем і мовчанням — справжній виклик для клоуна. Але саме тут гумор набуває терапевтичного значення. Він знімає напругу, дає відчуття контролю та допомагає бути собою, навіть коли тіло тільки починає відновлюватися.

Це вже не просто клоунада — це служіння, — каже Володимир, один із волонтерів, який після поранення носить червоний ніс і виходить на виїзди, коли має таку можливість.

Після клоунів починаєш дихати

Наталя ділиться, що після кожного виходу в образі клоуна з лікарні вона почувається зовсім іншою. Внутрішній біль відступає, а сили відновлюються. Сміх дітей дає їй нову енергію і допомагає зцілитися. 

Ти найперше їхній друг — не вчиш їх, не лікуєш, не розказуєш, що робити, ти просто абсолютний бовдур.

Їхній проект — волонтерський, членські внески, “банка” для допомоги, жодної плати від пацієнтів. Навіть не приймають гроші від батьків у палаті — це заборонено кодексом лікарняного клоуна.

Фото: Укрінформ

Історії, які залишають слід

У кожного, хто долучається до руху лікарняної клоунади, — своя особиста причина. Але є історії, які буквально замикають коло. Як у випадку з Оленою Момоток — клоунесою на псевдо Ваха, яка зараз працює в Національному інституті раку в Києві.

У її житті лікарняні клоуни з’явилися ще у 12 років, коли вона проходила лікування в онковідділенні у Рівному. І саме ті візити змінили її погляд на те, яким може бути перебування у лікарні.

— Я чекаю лаборантку в палаті, але тут заходять двоє. Один у білому халаті розмальованому, і я така думаю: “О, лаборант. Стоп, дивно, бо лаборант — чоловік, і загалом, а що це таке?”… Я їх чекала щотижня.

Фото: Укрінформ

Дівчинка, яка тоді не розуміла, що таке лікарняна клоунада, згодом сама захотіла стати її частиною. Поворотним став простий жест — подарунок, який зробили їй клоуни Тьома й Тарас.

— Момент, коли я вирішила стати лікарняним клоуном, теж пам’ятаю. Це коли Тьома з Тарасом подарували мені маленьку іграшкову качечку…

Сьогодні Олена працює педагогом, спеціалізується на корекційній освіті. Під час виходів у лікарню вона носить ту саму качечку як талісман, символ спадковості тепла, яке колись отримала і тепер передає далі.

З дітьми з аутизмом, ДЦП, іншими розладами вона часто застосовує прийоми з клоунади — гра з кульками, мильні бульбашки, фокуси і бачить, як це розтоплює бар’єри.

Мама усміхається у такі миті, і в дитини горять очі.

Усе тільки починається

У Червоних носах мріють про створення всеукраїнської асоціації, готують нові школи, навчають волонтерів з інших міст. У Рівному вже жартома кажуть: це — столиця лікарняної клоунади.

Їх визнають міжнародні партнери, їх підтримують фонди. Але головне — вони вже стали тими, до кого діти тягнуться, кого чекають щотижня і хто дає їм сили, щоб жити.

Дитину може розсмішити все що завгодно. Головне — бути чесним.

​У стресових ситуаціях сміх може бути не лише проявом радості, а й захисною реакцією організму. Дізнайся, в нашому попередньому матеріалі чому ми сміємося під час стресу та що це може свідчити про наш емоційний стан.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!