37 днів пекла: історія нацгвардійця, який вижив під обстрілами

Вижив без жодної подряпини: як нацгвардієць 37 днів утримував позицію Адольф

Темрява заповнює кімнату. Влад сидить навпроти, опустивши голову. Його дружина Настя уважно стежить за кожним рухом, миттєво простягаючи йому пігулку, коли помічає, як знову нахлинула тривога. Він робить ковток води, а потім раптом посміхається.

Вода… Ми там, у норі, так її хотіли. Це було тяжко.

…Це там — у районі Спірного й Верхньокам’янського на Донеччині. Місце, де 68 днів Влад Стоцький, офіцер батальйону Свобода, зі своїми побратимами тримав оборону в оточенні. Виживши без жодної подряпини, військовий повернувся додому. Але війна не відпускає його навіть тепер.

У цій розповіді від hromadske — історія про те, як війна змінює не лише долі, а й саму сутність людини. Про важкий вибір між страхом і боротьбою за мир — читай просто зараз.

Кричав: не чіпай

Після виходу з оточення Влад намагався пояснити друзям і родині, що він пережив.

Мене розривало зсередини, — каже він. — А сліз не було. Настя приїхала до Слов’янська, але я кричав їй: “Не чіпай мене!”

Сьогодні він намагається триматися, хоча телефон не замовкає: дзвінки, запитання. Його подали на звання Героя України.

Не заради медалей я це робив.

Від стоматології до війни

25-річний Влад колись мріяв про спокійне життя стоматолога. Але доля розпорядилася інакше. У 20 років він підписав контракт із Нацгвардією України, а повномасштабне вторгнення застало його курсантом у Харкові. Перші бої біля Малої Рогані стали його хрещенням вогнем.

— До війни я вчився абияк. Але після Малої Рогані я зрозумів, що незнання може вбити моїх солдатів. Я мусив шукати знання, щоб стати кращим офіцером.

Навесні 2023 року Влад закінчив навчання і потрапив у батальйон Свобода та опинився на передовій.

Адольф: 37 днів пекла

На війні ти або борешся, або тебе поглинає страх. Ідуть штурми — стріляй, копай землю, закривай діри.

Ми тримали позицію Адольф 37 днів. Четверо людей, і постійна ротація через поранення чи загибель…

На Адольфі вони залишалися без води, їжі, боєприпасів. Смердючий бліндаж, атаки дронів, нестача сну та відчай, що підкрадається вночі. Одного разу Влад навіть був готовий пити власну сечу, коли командир сказав, що води не буде ще добу.

Триматися морально — це найважче. Ти дивишся в очі своїм побратимам і бачиш звіра, який готовий на все.

— Але здаватися не можна. Зранку нам скинули воду, і ми сміялися, їли — це була справжня мотивація!

Коли позиція перетворилася на руїни, Влад отримав наказ перейти на іншу локацію, Пінчер. Але навіть там бійці залишалися в меншості, без підкріплення.

Читати на тему

Не схибив жоден — історія однієї евакуації у 78 окремому десантно-штурмовому полку

Кожна евакуація і порятунок техніки — на межі можливого, і потребує значних зусиль.

Сашко закривав вхід собою

На Пінчері Влад пробув до середини вересня. Він згадує про побратима Сашка, який загинув, закриваючи собою вхід до нори. Його тіло приймало на себе вибухи гранат, які скидали російські дрони.

— Це був божевільний бій. Ми залишилися вдвох із пораненим. Командування сказало триматися ще день, але я наполіг на евакуації. Ми вийшли.

Бог мене врятував

Влад повернувся з пекла. Він розповідає про своїх побратимів — тих, хто не потрапив додому. Але в його словах завжди звучить надія, що їхній подвиг не буде марним. Бо Сашко допомагав навіть після смерті, і їхня боротьба триває.