Щодня живу його словами: історія Олени Заєць, син якої майже три роки зниклий безвісти

Тисячі матерів по всій країні чекають на повернення своїх дітей з війни. І поки одні отримують повідомлення з плюсиком, інші — місяцями чи роками сподіваються, що зниклі безвісти сини та доньки колись повернуться в рідний дім.

Українська правда поділилася історією Олени Заєць, син якої зник безвісти. Історія жінки справді унікальна, адже попри горе, вона знаходить сили жити і втілювати мрії сина.

Три роки плекає надію, що син живий: історія Олени Заєць

Олена — вчителька історії та директорка ліцею на Вінничині. У неї три сини. Старший, Сергій Заєць, понад два роки вважається зниклим безвісти. Та попри таке горе в родині і постійну надію на повернення, Олена не опустила рук. Своє натхнення і сили вона черпає з роботи, волонтерства, спілкуванні з тими, хто має схожий біль.

Ділиться, живе так, як хотів би для неї цього її син. Сергій Заєць вступив до Одеської військової академії та хотів стати офіцером ДШВ ще у 2015 році. Коли вивчився, став командиром взводу, а потім роти. Під час повномасштабної війни Сергія поранили на Харківщині.

Поранення приховав та повернувся до побратимів. Він завжди йшов уперед, і регулярно дзвонив мамі. У березні 2022 після бою поблизу Авдіївки він не повернувся. Жінка знала, що як мінімум три дні не можна шукати сина на фронті, але того ж вечора додзвонилася до офіцера і почала вимагати правду.

Тут я включила свою вчительську натуру: “Скажи, як є”. І він сказав, що Сергій не повернувся з бою. Зв’язку з ним немає. І є слова хлопців, що він там загинув.

За словами побратимів, Сергія поранили у голову, але тіло забрати не змогли. Мати навідріз відмовилася сприймати можливу загибель сина, доки не побачить тіло. Вона знала, пошуки будуть довгими. Спершу сама шукала сина, поки держава не дала статус зниклого безвісти, майже за півроку.

Олена навіть намагалася потрапити в сіру зону, адже звернення в усі можливі організації не допомогли, переглядала всі фото і відео росіян у каналах. Полон жодна організація не підтвердила.

Олена ділиться, має стан горя, застиглого в часі. Найважче — витримувати тишу, адже військовим у полоні можна нашкодити, якщо публікувати інформацію та фото.

Читати на тему

Буду битися до кінця або стрілятись! Історія морської піхотиниці, яка безвісти зникла в Кринках

Останні її слова мені в рацію були: “Нас зустріли”, — розповів командир.

Через те рідні зниклих безвісти відчувають, що їх діти чи кохані стають “невидимками”. Спершу жінка відчувала провину за те, що їсть, відпочиває, що жива. Однак коло провини вдалося розірвати.

— Десь у другому півріччі 2023 року я перестала себе катувати за те, що я в теплі, що їм, що можу жити. Я цю думку відпустила. Зрозуміла: як би в мого сина не склалася доля, він завжди любив і любить мене. І хоче, щоб я відчувала тепло у своєму житті. Я не зраджую сина, коли живу, — каже Олена.

Додає, часто люди не знають, як поводитися з такими, як вона. Більшість просто не знаходить слів. Жінка каже, вона не може бути у скорботі чи мати якісь інші відчуття, адже досі не знає, що з сином. Відповідно і люди не знають, як до цього ставитися і як підтримати її.

Поруч були люди, які питали, чи їла вона сьогодні, дякували за сина і нагадували про давні хобі. Це стало сильною підтримкою. Допомогли і зустрічі з іншими матерями, які опинилися в такій ситуації.

Тепер жінку турбує збереження пам’яті про зниклих безвісти військових. Вона шукає історичні паралелі вшанування. Наводить приклад кенотафів — символічних порожніх могил. А поки що Олена реалізувала мрію сина — побудувала дітям спортивний зал.

Для мене ця робота — це про Сергієві слова, що дітям в селі треба мати доступ до спорту, до можливостей розвиватися.

Кожен крок у невідомості дається їй дуже важко. Олена час від часу хоче робити те, про що завжди мріяв син, аби коли він повернеться, їй було що показати. Жінка організовує благодійні ярмарки, пише заявки на гранти, спілкується з журналістами — усе заради сина.

Нині вона знайшла розраду у подільській кухні та займається організацією гастрономічних фестивалів.

Сергій завжди говорив: якщо ти не можеш змінити ситуацію, зміни своє ставлення до неї. Я живу цими словами щодня. Я не знаю, що буде завтра. Але я знаю, що сьогодні я зробила щось важливе.

Раніше ми розповідали історію героя, який зник безвісти у бою за Іловайськ.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.