На тимчасово окупованих територіях України та на території РФ перебувають тисячі незаконно позбавлених волі громадян, які потрапили до в’язниць за різними мотивами.
Серед них працівники стратегічних підприємств, що відмовились отримувати російські паспорти, вчителі та керівники закладів освіти, які не взяли участі у розповсюдженні російської пропаганди, фермери, які чинили мирний супротив викраденню збіжжя та інші.
Є й такі, що перебувають у незаконному ув’язнені без висування звинувачень. Їх піддають тортурам, залучають до примусової праці, а їхні рідні не мають доступу до базових послуг.
Комісія Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій встановила факт позбавлення волі 4337 громадян України. З них 763 — цивільні полонені, які не брали участі у бойових діях, а були захоплені з різних міркувань.
Але після повернення до України замість омріяної підтримки більшість з них стикається з новою реальністю — для українського законодавства цивільних полонених не існує, а їхній статус не визначає жоден з документів.
Ці люди потребують медичної та психологічної підтримки, грошової допомоги та пільг, однак перепоною на цьому шляху стає бюрократія та правничі труднощі. Розповідаємо, через що доводиться пройти цивільним полоненим та які проблеми вони долають після звільнення.
Цивільні полонені: хто вони та через який жах їм довелося пройти
Мешканця Бердянська Азата Азатяна російські військові затримали 6 липня 2022 року у Василівці Запорізької області. В ув’язненні чоловік провів 43 дні. До того він рятував місцевих, вивозячи з окупованих територій.
Саме за його позицію та допомогу людям, що бажали покинути захоплені міста, окупанти схопили його і відвезли до Василівської комендатури, де одразу почали катування.
Азат згадує, що увесь час свого перебування у полоні він не отримав жодної медичної допомоги, натомість ставлення було нелюдським і супроводжувалось знущаннями.
Якби треба було б зізнатися в убивстві Кеннеді, я б зізнався, тому що через ті катування та знущання, які я на собі відчув, мені було б простіше зізнатися, — каже він.
У серпні 2022 чоловік повернувся додому, маючи важкі проблеми зі здоров’ям. У полоні йому вибили передні зуби, які згодом довелося оперувати. Під час катувань росіяни били Азата по нозі залізними дубинками, тож тепер вона також потребує лікування.
Та найбільший слід загарбники залишили на його душі. Дружина Азата Наталія згадує, що тепер багато звичних для мирного життя речей стали для чоловіка постійним нагадуванням про полон:
— Ми були у крамниці й там було галетне печиво у невеликих упаковках. Я дивлюсь і бачу, що він побілів. Він підійшов до нього і говорить: “Нам це давали у полоні”. Коли він побачив це печиво, то одразу згадав і моменти із вибитими зубами, й інше, і йому це болить.
На своє лікування звільнений з полону витратив вже близько 80 тисяч гривень власних коштів. Попереду ще довгі дні лікування ноги, однак лікарі не дають прогнозів на повне одужання.
Одразу після повернення додому Азат почав боротьбу за свої права: звернувся до Мінреінтеграції з усіма документами, що підтверджують полон, але відповіді не отримав.
Згодом йому передзвонили й повідомили, що треба знову перевідправити документи, однак додаткової інформації не надали. Зараз його боротьба за власні права продовжується.
Колишній в’язень Росії наголошує, що люди у його становищі потребують психологічної підтримки. Вона потрібна не лише полоненим, а і їхнім родинам. Та найбільше він бажає визнання від держави, що так само як інші категорії звільнених з полону, пережив жахи:
Хочу, щоб держава це визнала, бо я і в Гаазі давав свідчення проти Путіна і проти Російської Федерації. Чомусь міжнародні інстанції визнають і запрошують, щоб свідчити, а наша держава залишається байдужою.
Наталія Азатян каже, що у поліції вимагали фото- або відеофіксацію того, що Азата дійсно взяли до полону. У той момент, коли йому натягували мішок на голову і тягли за руки, останнє, що можна було б вчинити — це фільмувати події, дивується жінка.
Навіть встановлення факту травмувань не далося родині легко:
— Коли ми прийшли до лікаря, він сказав: “А чого ви раніше не прийшли?” А чоловік говорить, що він був у полоні. А він питає: “А вам там що, не надавали жодної лікарської допомоги?
Схожі свідчення про російський полон надає і цивільна полонена Тетяна Тіпакова.
Був сильний удар і я впала. Я думала, що мене більше не будуть бити, але вони почали бити мене ногами. Один з них казав, що йому гидко бити мене рукою, бо я українська сучка.
Її боротьба за одержання державних прав теж триває. В неї немає підтверджень від окупаційної влади щодо свого ув’язнення, тому їй потрібні принаймні свідчення громадян, які бачили її затримання.
— Вони кажуть: можливо, ви бачили когось у коридорах в’язниці або були з кимось на допиті? При затриманні були присутні дівчата, з якими я працювала разом, але зараз вони на окупованій території. Щоб не наражати їх на небезпеку, я з ними не спілкуюсь. Взяти в них підтвердження я ніяк не можу.
А Тетяна Гулевська, яка хоче підтвердити факт полону свого сина, говорить, що комунікація з Мінреінтеграції майже відсутня.
Єдине, що можна зробити — це віддати документи на розгляд до комісії. Вже вкотре їй повідомляють, що у справі її сина недостатньо голосів, але не надають обґрунтувань та мотивації рішення.
Проблеми цивільних полонених після повернення додому
Наразі найактивніше питаннями цивільних полонених та відстоюванням їхніх прав займається ГО Об’єднання родичів політв’язнів Кремля. Це неполітичний громадський рух, який бореться за звільнення рідних, що потрапили за московські ґрати.
За словами голови організації Ігоря Котелянця, до них звертаються люди, які були незаконно ув’язнені окупантами, щоб отримати правову допомогу. Адже після повернення додому виявляється, що в них немає права на статус полонених та відповідні пільги:
— З 2022 року є закон про цивільно-правовий захист осіб, що були незаконно позбавлені волі росіянами. Втім, закон існує, а механізмів реалізації цього закону дуже мало.
І виникає ситуація, що дуже багато цивільних бранців або не можуть отримати ці пільги, або взагалі не можуть довести державі, що вони дійсно перебували у незаконному ув’язненні, — додає він.
Соціальний і правовий захист осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України забезпечує Закон України від 26 січня 2022 року №2010-IX.
Керівниця юридичного напрямку ГО Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Катерина Левченко пояснює, що серед цивільних осіб, позбавлених особистої свободи, закон визначає декілька підкатегорій:
- особи, позбавлені свободи з політичних мотивів;
- цивільні заручники, які вчинили супротив окупації або бралися в полон державою-агресором з вимогою до України піти на певні поступки для їхнього подальшого звільнення.
Однак проблема в тому, що його дія поширюється виключно на цивільних заручників та ув’язнених за політичним мотивом. Водночас стаття 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни декламує нелегальне ув’язнення особи, що перебуває під захистом міжнародного права, серйозним порушенням правил ведення війни.
Тобто незаконно позбавленими волі вважаються всі цивільні особи, що перебувають під захистом Конвенції в умовах збройного конфлікту.
В реаліях українського законодавства цивільні полонені, якщо вони не були ув’язнені за політичні погляди або взяті у заручники, не можуть отримати жодного захисту від держави.
Особи, що стали цивільними полоненими, наприклад, на окупованих територіях, не підпадають під ці категорії й не можуть отримати пільги, грошову допомогу тощо.
— Найкращим варіантом було б подумати над новим формулюванням у законі, згідно з яким всі особи, незаконно позбавлені особистої свободи, потребують державних прав, — впевнена Катерина Левченко.
Закон України №2010-IX дає право цивільним заручникам та політичним в’язням на такі види допомоги:
- грошова;
- медична;
- реабілітаційна;
- психологічна;
- соціальна.
Стосовно них має бути встановлений факт позбавлення особистої свободи внаслідок війни. Цивільні полонені, що перебували у незаконному ув’язненні росіян і не були визволені внаслідок обміну, не підлягають захисту закону.
Але є процедури, що технічно можуть встановити факт полону для таких громадян. Його визнає міжвідомча комісія, створена при Мінреінтеграції. До складу входять представники державних органів, Сил оборони та представники громадськості.
Рішення ухвалюється за заявою особи. Разом з нею треба надати всі документи, що підтверджують факт перебування у полоні.
Закон передбачає перелік документів, однак він не є вичерпним. До заяви треба додати:
- підтвердження громадянства;
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (за наявності);
- листи Координаційного штабу, Національного інформаційного бюро, Об’єднаного центру Служби безпеки України та інших державних органів (за наявності);
- рішення та листи окупаційної влади та РФ, що підтверджують місцеперебування в місцях позбавлення свободи та терміни перебування;
- фото або відеофіксація факту взяття у полон та інші.
Далі відбувається засідання комісії з питань встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, члени якої мають проголосувати за надання відповідного статусу цивільній особі. Закон дозволяє заявнику бути присутнім на засіданні, але фактично його проводять у закритому режимі.
Найчастіше під час голосування громадянам, що бажають довести факт полону, не вистачає голосів членів комісії. Жодних пояснень чи обґрунтувань свого рішення у письмовій формі вони теж не отримують.
У висновку і жертви полону, і юристи сходяться на одному — законодавство потребує змін, а влада має відповідальніше ставитися до встановлення справедливості для наших громадян.
Цивільні полонені проходять через такі ж знущання, як і військовослужбовці, адже Росії однаково неважливі життя як мирного населення, так і представників ЗСУ. Жодна сила не допоможе їм забути всі жахи полону, але принаймні державна підтримка могла б допомогти вилікувати хвороби або отримати відшкодування збитків.
Також ми розповідали про заяву голови місії ООН щодо катування українських громадян у полоні. Згідно з даними, 95% українців були піддані тортурам.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!