Свобода для людини — чи не найвища цінність у житті. Та російські окупанти вже не один рік намагаються українців позбавити її.
З початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України у полон потрапило 963 цивільні людини. Однак, як запевняє засновниця проекту пошуку зниклих цивільних українців Знайти своїх Катерина Осадча у спеціальному матеріалі для УП. Життя, кількість поневолених мирних жителів України може бути більшою.
На жаль, сьогодні це найбільш незахищена категорія полонених. Їхнє захоплення поза правовим полем, а держава поки не має жодних механізмів, як цим людям допомогти.
Та цифри — це не єдина проблема у питанні цивільних у полоні. Адже це найбільш незахищена категорія поневолених. Їхні права не врегульовані міжнародним правом, оскільки ніхто у світі не міг уявити, що хтось не лише буде вести загарбницьку жорстоку війну у 21 столітті, але й порушувати Женевські конвенції.
Більш звично у суспільстві називати поневолених — цивільні полонені. Однак найбільш відповідним терміном все ж таки буде — цивільні заручники.
У правовому полі немає визначених механізмів, які б допомагати саме повертати цих людей додому. Адже їх взагалі не мали б брати у полон і такий вчинок вважається воєнним злочином відповідно до Женевських конвенцій.
Однак загарбники на тимчасово окупованих територіях продовжують затримувати цивільних просто на вулицях, зазвичай за наведенням сусідів, які доповідають про проукраїнськість цих людей. Після цього їх утримують у підвалах, СІЗО, поліційних відділках. Іноді їх можуть етапувати та вивозити за межі території України, через що знайти їх стає ще складніше.
Це люди, яких утримують незрозуміло за що, і більш того — висувають якийсь вирок.
Оскільки затримують цивільних будь-де, то знайти їх через це стає досить складно. Людей можуть постійно перевозити. І при цьому не давати можливості зв’язатись з рідними, порушуючи знову ж таки Женевські конвенції, які передбачають, що полонені мають право на листування з рідними принаймні раз на місяць.
Однак за даними Катерини Осадчої, за рік вдалось отримати лише кілька тисяч листів від українців, які знаходяться в неволі.
Зрозуміло, що усе написане піддаватиметься цензурі окупантів, але ця інформація вже б допомогла розуміти, який стан здоров’я людини, що з нею відбувається та, можливо, де вона перебуває. Це б значно спростило пошук цивільних, щоб згодом визволити їх з ворожого полону.
Також важливим фактором, який не допомагає, а лише шкодить цивільним — це відчуття безкарності у російських окупантів. Попри те, що Женевські конвенції певним чином можуть регулювати права полонених, але у міжнародному законодавстві наразі не існує законів, які визначають відповідне покарання за недотримання конвенцій.
Водночас Міжнародний комітет Червоного Хреста як єдина організація, яка має доступ до обох сторін війни, залишається безсилою в умовах сучасної війни.
Робітники МКЧХ мають право перевіряти стан полонених та умови їх утримання. Однак коли їх не допускають до місць утримання, то відповіді на протиправні дії немає.
Катерина Осадча у розмові з керівником Департаменту МКЧХ із захисту цивільного населення Крістіаном Кардоном намагалась дізнатись, як реагує організація на порушення міжнародних прав. Та у відповідь отримала пояснення.
Представники МКЧХ визнають факт, що деякі країни “не з належною повагою дотримуються законів”.
Також Крістіан Кардон запевнив, що дотримання міжнародних прав — це політична відповідальність кожної країни. А сама ж організація нібито може лише нагадувати про необхідність діяти відповідно до закону.
Хоча у компетенції МКЧХ ініціювати зміни у міжнародному праві такі як, наприклад, визначення відповідальності за порушення Женевських конвенцій.
Бездіяльність і замовчування у такій ситуації, як на мене — це теж злочин.
Також раніше ми розповідали, як Росія ділить військовополонених на “сорти” та кого обмінюють найперше.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!