Вона рятувала поранених у боях за Маріуполь та Азовсталь. Тетяна Васильченко — парамедикиня медичного батальйону Госпітальєри, з першого дня повномасштабного наступу була на бойових позиціях.
Свої ювілейні 50 років жінка відсвяткувала на Азовсталі. Далі на неї чекали нестерпні п’ять місяців полону. Зараз Тетяна у Львові проходить реабілітацію та наглядає за сином побратима, який досі у полоні.
Жінка розповідає, що 24 лютого приїхала крайнім потягом до Маріуполя, а до позицій діставалася самостійно, бо ворожа авіація вже працювала по місту.
У квітні, коли штурм міста посилився, було вирішено перебиратися на Азовсталь. Тоді колону, в якій прямували парамедики, розстріляли. Тетяна та всі її побратими зазнали поранень.
На Азовсталі жінка була до 17 травня. Там і відсвяткувала свої ювілейні 50 років. Як подарунок, отримала червоні тюльпани, що їх побратими зривали під обстрілами. А далі — п’ять місяців нестерпного російського полону. Каже: найскладніше було витримувати психологічний тиск.
Один з їхніх впливів — приводити у дисциплінарний ізолятор чоловіків, піддавати їх тортурам, щоб ми це все чули. Це було, напевне, найгірше, — розповідає парамедикиня.
У полоні Тетяна, яка важила 50 кг, схудла ще на 10 кг, бо належного харчування не було.
— На всіх готували якусь кашу, шматочок хліба. На обід була якась вода з капустою. Для нас найціннішим був той шматочок хліба, — згадує жінка.
Додому Тетяна повернулася 17 жовтня. Спершу жінка зустрілася з рідними у Хмельницькому. Далі вирушила до Львова, щоб піклуватися про сина полоненого побратима Сергія. Хлопчик лишився сам, бабуся, яка мешкала з ним, померла.
Парамедикиня після контузії та полону проходить реабілітацію. Жінка чекає повернення з неволі Сергія, аби його син не залишався сам. Потім знову хоче на фронт, рятувати життя українським воїнам. А вже після перемоги — повернутися до рідних.
Раніше ми розповідали, що робити, якщо військовий потрапив у полон.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!