Втекти від “залізної руки города”: чому українці змінюють мегаполіси на села

“Світ ловив мене, та не спіймав”, — говорив видатний український філософ Григорій Сковорода. Але що, якщо світ таки впіймав тебе у свої тенета, а бажання вирватися стає все нестерпнішим? 

Цивілізація задовольняє майже всі наші потреби, але натомість захоплює кожен клаптик простору. Втекти від заторів, шуму доріг і людей навколо непросто, якщо ти живеш у мегаполісі на кшталт Києва чи Дніпра. Але іноді невимовно хочеться.

Тому практика міграції в маленькі міста і селища стає популярнішою. Люди показують свій сільський побут у стареньких відреставрованих хатах, а хтось ділиться життям у містечках, де все спокійно і розмірено. 

Люди пояснюють рішення переїхати по-різному: пережити важкий етап у житті, відновитися психічно, вирватися з міського шуму. Але вони не жалкують про свій вибір. Можливо, лише про те, що не наважилися на це раніше.

Вікна-новини поговорили з психотерапевткою ГО Центр психологічної допомоги Конфіденс Аліною Смирновою про те, чому людина, що все життя жила у мегаполісі, може захотіти переїхати у село чи маленьке місто.

Втекти до села: люди показують свій побут у соцмережах

У TikTok поширюють чимало відео з історіями про переїзд. Раніше ці люди жили у Києві та інших “мільйонниках”, та врешті вирішили змінити середовище.

Велике місто та люди, які “вилізають на голову” нерідко викликають тривожність. Зміна місця проживання дає відчуття простору і свободи, а також можливість переосмислити життя. 

@dimon.sb.life З Києва у село — новий старт! 🛠 Ремонт за 2 місяці. Відновлюємо не лише дім, а й себе. Великий об’єм роботи за два місяці, чи ні? Пишіть у коментарях. #переїзд #життявселі #ремонтбудинку #своїмируками #FYP ♬ In the Lifetime – Melodia Simples

Хоча життя в селі чи маленькому містечку менш насичене, та не всі люди прагнуть до постійної соціалізації та розваг. Єднання з природою, тиша місцевих парків, неспішність ритму життя — те, що стає головним.

Є й практичні плюси, адже знайти роботу і житло буває навіть легше, ніж у великих містах з відповідною великою конкуренцією.

@ivanka_diachuk От такі от справи #зміставсело #хатавселі ♬ Souvenir De Paris – Martin Taylor

Якщо говорити про життя в селі, то це можливість завести власне господарство та певним чином ізолюватися за забором.

Тут не буде сусідів, мотоциклів серед ночі, які нагадують звук Шахеда і балакучих людей на лавочках під під’їздом.

@tasamaanichka Чи правильно я зробила, що переїхала в село? #хатавселі ♬ оригінальний звук – tasamaanichka

А замість продуктів із супермаркету — свої фрукти та овочі, яйця від домашньої курки, натуральне козине молоко та інші смаколики.

Насамкінець незагазоване повітря, близькість до рослин і відчуття, що більше нічого не тисне на мозок. 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Естетика Наталі-краса та затишок в оселі та житті (@khutoraesthetic)

Читати на тему

Відчути красу кожної миті: чому корисно виконувати повсякденні завдання без грандіозних планів

Тобі не завжди потрібно все встигати. Іноді треба відчути момент тут і зараз.

Чому ми втомлюємося від міста 

Місто — це не тільки метро, кава to go і “зустрінемось на Палаці Спорту”, нагадує психотерапевтка Аліна Смирнова. Це ще й величезне навантаження на психіку.

Особливо зараз, коли в голові часто фоном звучить повітряна тривога. І навіть улюблений Київ часом виснажує до краплі. 

Це є однією з причин, чому мегаполіс починає “тиснути”, а українці останнім часом шукають спокій у селах, лісах і маленьких містах.

Unsplash

— Надмірність стимулів — звуків, запахів, натовпу, візуальної реклами — виснажує як психіку, так і тіло. У цьому сенсі Георг Зіммель (німецький філософ та соціолог — ред.) ще понад сто років тому писав про “вимушену апатію” мешканця великого міста — захисну реакцію на постійний потік подразників, — пояснює експертка. 

В Україні це особливо помітно в переповненому транспорті, торгових центрах, вуличному шумі, в якому постійно звучить щось нове — від рекламних гасел до сигналів тривоги.

— Як писав Чарльз Монтгомері у “Happy City”, місто повинне бути джерелом радості, а не перевантаження, однак в умовах неадаптованої міської інфраструктури все це стає джерелом втрати концентрації, підвищеної тривоги й бажання втекти.      

Читати на тему

Злість не відпускає ні на мить? Як психіка сповіщає нас про потребу в особистому просторі

Можливо, ти злишся не тому, що поганий, а тому, що занадто багато часу ігноруєш потребу в самотності?

Як війна змінює наше сприйняття міст

Київ, Харків, Одеса, Миколаїв — колись це улюблені місця для життя, а нині великі мішені російської армії. Це формує колективну й індивідуальну травму у жителів. 

За словами Аліни Смирнової, нейропсихологи дослідили, що загроза в просторі запускає реакцію “бий або тікай”, і тіло автоматично шукає безпечніший ландшафт. 

— Саме тому багато українців, навіть маючи роботу в Києві, несвідомо тягнуться до менших міст або сільської місцевості — звідти “менше видно” і “менше чути” війну.

Це не лише про фізичну безпеку, а й про відновлення базового відчуття контролю над життям.

Читати на тему

Коли світ крихкий, рятує грайливість: чому оптимісти стійкіші до труднощів — відкриття вчених

Дізнайся у нашому матеріалі, чому оптимісти легше переживають кризові ситуації та як в цьому їм допомагає ефект лимонаду.

Переїзд із мегаполіса: зцілення чи криза

Переїзд може стати як порятунком, так і викликом, застерігає психотерапевтка. Вона посилається на ідеї експерта з генерального планування міст Дейвіда Сіма, яка полягає у тому, що менші простори створюють відчуття близькості, вповільнення, людяності.

— З іншого — шок від втрати звичних структур (швидкий темп, доступність, анонімність) може викликати тривогу, ізоляцію, навіть депресивні переживання.

Особливо це помітно в українському контексті, коли переїзд — не завжди вибір, а вимушене рішення через війну або втрату роботи.

У разі переїзду психіка може зреагувати внутрішнім конфліктом: “мені тут безпечніше, але душа залишилась там”.

Unsplash

Чи дійсно село або маленьке місто може нас заспокоїти

Переїзд в маленьке місто чи село — це не завжди втеча, але часто — спроба психіки відновити баланс.

Соціолог Зиґмунт Бауман стверджував, що сучасне місто — це “текуча” конструкція, в якій важко закріпитися та знайти стабільність. 

— Переїзд у тихіший простір стає символічним бажанням зупинити цей “вихор”. Та водночас страх має географію: ми думаємо, що втечемо від тривоги, змінивши місце, але переносимо її з собою, — каже пані Аліна. 

Unsplash

Тобто розмір міста не вирішує внутрішніх питань, якщо вони не проговорені й не пропрацьовані професійно. А втеча з мегаполіса не розчинить переживань та негативних емоцій. 

Читати на тему

Пазли, що не співпали: чому ми почуваємося самотньо поруч з іншими людьми

Інші люди не завжди врятують від самотності. А відчуття відірваності пронизує навіть у великому натовпі.

Тиша й спокій села — як ресурс для творчих людей

Спокій сільського життя або розслабленість маленького міста може пробуджувати нашу творчість і креатив. 

— Для творчих людей тиша — це не просто відсутність звуку, а середовище для глибокого контакту з собою. Саме в умовах “не шумного простору” з’являється інтуїція, образи, натхнення, — пояснює психологиня. 

Це називається режимом дефолтної мережі мозку — коли ми не завантажені зовнішніми стимулами, а “внутрішній голос” стає гучнішим.

Це може бути будиночок у Карпатах, дача за місто або навіть тихе місце у міському парку. Вони можуть дарувати нам відчуття повільного ритму і допомагати зосереджуватися на своїх думках.  

Unsplash

Як відновлюватися, якщо неможливо залишити межі мегаполіса

Якщо втеча недосяжна, важливо створити “острівець спокою” навіть у великому місті.

— Мегаполіс в Україні сьогодні — це не просто простір, а виклик психіці. Він може виснажити, а може стати місцем зцілення, якщо вчасно помічати свої потреби. 

Психотерапевтка підкреслює, що розмір міста ще не гарантія спокою. Головне — усвідомленість, ритм та простір для себе.

Unsplash

Аліна Смирнова наводить кілька дієвих стратегій, які підтверджуються дослідженнями сучасної психотерапії:

• мікро-природа: зелене підвіконня, відвідини ботанічного саду або лісу, прогулянки в парку; 
• цифровий мінімалізм: зменшення кількості інформації, яку споживаєш (менше новин, чатів, відключення push-сповіщень);
• тіло в русі: піші прогулянка без телефону, які є мікро-перезавантаженням нервової системи;
• ритуали тиші: медитація, глинотерапія, читання чи просто 10 хвилин у тиші;
• живе спілкування: короткі бесіди з сусідами, бариста, колегами та більш тісне спілкування з друзями та рідними, які повертають людину в “людяність” серед безликого потоку.

Іноді метушня цього світу вбиває в нас радість. Тож важливо знати, як повернути оптимізм у життя.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!