Масштабне російське вторгнення в Україну змусило мільйони українців шукати притулку за кордоном.
Нині, на четвертому році війни, питання “їхати чи залишатися” стоїть особливо гостро, а настрої щодо повернення змінюються.
Тимчасовий захист в ЄС: виклики та перспективи
З початку повномасштабного вторгнення понад 4 мільйони українців отримали тимчасовий захист у країнах ЄС, що забезпечило їм доступ до безпечнішого життя, роботи, освіти та медичних послуг.
Станом на березень 2025 року статус тимчасового захисту в ЄС мали 4 мільйони українців, більшість з яких перебували в Німеччині, Польщі та Чехії.
Цей статус, запроваджений у 2022 році, діє до березня 2026 року, проте Єврокомісія вже розглядає різні сценарії його подальшого регулювання.
Серед можливих варіантів: продовження тимчасового захисту, стимулювання повернення українців додому, або надання їм довгострокового статусу проживання через працевлаштування, навчання чи сімейні обставини.
Директива про тимчасовий захист, яка “спала” з 2001 року, була активована ЄС саме для українців 4 березня 2022 року.
Хоча ця директива є спільною для всіх країн ЄС, її реалізація відрізняється в різних державах.
Фото: Pexels
Деякі країни вже розробляють власні механізми.
Наприклад, Чехія з 1 квітня 2025 року надає можливість отримати довготривалий дозвіл на проживання для українців, які перебувають під тимчасовим захистом, за умови відповідності суворим критеріям, таким як:
- мати річний дохід до сплати податків понад 440 000 крон (17,5 тис. на рік або 1,45 тис. євро на місяць),
- проживати в Чехії щонайменше з березня 2023 року,
- не отримувати гуманітарної допомоги від держави з липня 2024 року,
- мати офіційне працевлаштування та сплачувати податки,
- не мати судимостей та заборгованостей за медичне страхування,
- гарантувати відвідування школи своїми дітьми.
Польща також розглядає можливість надання українцям трирічного національного статусу карти побиту за умови безперервного користування тимчасовим захистом протягом року.
У Німеччині, яка прийняла найбільше українців, міністерство внутрішніх справ також розробило власні пропозиції, які очікують затвердження.
Водночас у Європі спостерігається посилення правил захисту та допомоги для біженців, а також обговорення явища “біженського туризму”, коли українці періодично повертаються додому.
Зміна міграційних настроїв та демографічні виклики
За даними УВКБ ООН, у 2024 році кількість українців, які планують повернутися додому, зменшилася до 65% (порівняно з 77% у 2023 році), а кількість тих, хто точно не збирається повертатися, зросла з 5% до 11%.
Міністерство національної єдності України прогнозує, що після війни може повернутися до 70% громадян, але не одразу і за певних умов, зокрема після настання безпекових та стабільних умов проживання.
Україна стикається з гострою демографічною проблемою. На кінець 2024 року населення України становило 32 мільйони, порівняно з 52 мільйонами у 1991 році.
Міграційні тенденції посилюють цю проблему, оскільки виїзд, особливо молоді, триває.
За оцінками Центру економічної стратегії (ЦЕС), на кінець листопада 2024 року за межами України перебувало 5,2 мільйона українських біженців, і лише за 2024 рік виїхало ще близько 300 тисяч українців.
Найбільшу групу серед тих, хто виїхав, становлять жінки 35-44 років, понад половина яких виїхали за кордон з дітьми, і їхнє неповернення призведе до подальшого скорочення та старіння населення України.
Зростає і частка чоловіків мобілізаційного віку серед біженців, яка нині становить 27%.
Дослідження ЦЕС розділяє українців за кордоном на чотири групи:
- патріотичні (86% з них планують повернутися),
- квазітрудові мігранти (лише 13,5% планують повернутися),
- класичні біженці (23% планують повернутися),
- та люди із зони бойових дій (43% планують повернутися, попри втрату домівок).
Фото: Pexels
Роздуми українців: історії вибору
Опитування ВВС Україна відображають різноманітність думок: від бажання повернутися до рідного Києва, який називають містом сили, до прагнення будувати нове життя за кордоном.
Приклад успішної інтеграції за кордоном:
Дмитро з родиною знайшов новий дім у Норвегії, де за його словами, мрії збуваються.
Вони отримали допомогу в адаптації доньки з аутизмом, соціальну підтримку та компенсацію за оренду житла.
Сумніви та повернення:
Айтішник Володимир, який переїхав до Польщі незадовго до вторгнення, розглядає можливість залишитися через найкращі умови праці, хоча сумує за Україною.
Колишній донеччанин, який опинився у Швеції, не планує повертатися до Києва через необхідність починати все заново та особисті обставини.
Водночас інша родина, яка подорожувала Європою рік, у результаті повернулася в Україну, вирішивши віддати дитину в українську школу.
Фото: Pexels
Вибір на користь України:
Світлана з Києва, чий чоловік пішов на фронт, та Марія, мати двох дітей, не розглядали варіант виїзду, вважаючи, що:
Без нас зупинились би цілі галузі, розрахунки, економіка, саме життя.
Ольга зі Львова, маючи можливість виїхати до Данії, залишилася в Україні, щоб підтримувати своїх студентів та волонтерити.
Ці історії підкреслюють, що рішення про виїзд чи повернення є глибоко особистим і залежить від багатьох факторів — від безпекових до економічних та соціальних.
Конкуренція за українців між Україною та європейськими ринками праці зростає, і майбутнє міграційних потоків значною мірою залежатиме від розвитку подій та умов, які зможуть запропонувати як Україна, так і країни перебування.
Раніше ми розповідали про основні ознаки тривоги у дітей-біженців та рекомендації психіатра, як допомогти їм справитися з емоційним навантаженням у складних життєвих обставинах.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!