Гліб Стрижко: історія морського піхотинця про Маріуполь, полон та поранення

Історія захисника, який у свої 25 уже не раз був на волосині від смерті. Гліб Стрижко — один із морських піхотинців, який мужньо боронив Маріуполь. Він зазнав тяжких поранень, після цього ще й пережив 17 днів полону.

Минулого року на параді до 30-ліття незалежності Майданом проїжджала українська військова техніка, а на Трухановому острові висаджувався десант морської піхоти. Серед новоспечених морпіхів був і Гліб.

Про службу у морській піхоті

За цей рік життя хлопця сильно змінилося. За усміхненим обличчям одразу не зрозумієш, що у свої 25 років він уже кілька разів був на волосині від смерті.

Так уже складались життєві події, що у моїй ієрархії цінностей Україна є найвищою, — каже Гліб.

Коли розпочалась війна, у 2014 році, він був ще школярем, але мріяв боронити державу. Рівно за рік до повномасштабного наступу російських військових, саме 24-го лютого, він присягнув на вірність українському народові.

— Я зупинився на першому окремому батальйоні морської піхоти. Це не просто назва батальйону, це насправді перший батальйон, який був створений в незалежній Україні ще у 1993 році. Це такий фундамент корпусу морської піхоти, — зазначає Гліб.

Фото: Instagram

Читати на тему

Живим він бачив пекло: історія Героя України комбата Богдана Дронова, який не віддав ворогу рідної землі

“Вони вірили мені. Знали, якщо я тут, не тікаю, то значить усе буде добре. Тому поки я командував до поранення, мої люди жодного метра не віддали.”

Про початок повномасштабного вторгнення

Коли почалась велика війна, його підрозділ перебував поблизу Маріуполя. 23 лютого ввечері піхотинцям наказали вимкнути мобільні телефони, тому що російська авіація буде пеленгувати й, можливо, будуть обстріли та бомбардування.

Через відсутність мережі вони лише за добу дізнаються, що бомбити почали не лише їх, а й усю країну. А вже за кілька днів морпіхи закріпляться на металургійному комбінаті Ілліча.

Це так само важливо сказати — у Маріуполі була не лише Азовсталь, було два величезних заводи.

— Ми заїхали туди, нам наказали не допустити прориву противника в район міста Маріуполь, — згадує піхотинець.

Без зв’язку, практично без сну, про їжу і говорити не доводиться. Так тривало майже два місяці. Вони знали, що в цілковитому оточенні, але відтягували на себе ворожі війська, щоб на полігонах встигли підготувати для них підсилення. Одного дня під час спостереження у будівлю, де перебував Гліб, влучив танк і прилетіло кілька мін.

— Я впав з третього на перший поверх. Не міг рухатись, бо мене привалило. Нічого не бачив, тому що від високої температури… спалаху, я не знаю, як це правильно назвати… Це називають “закипіли очі”, тобто повіки прикипіли до нижньої частини… — розповідає військовий.

Його знайшли під завалами й перевели у польовий шпиталь. Гліб почув від бойового медика, що травми надто серйозні. Той повідомив про перелом таза та забої грудної клітини, перелом нижньої щелепи та носа й, звісно, проблеми з очима.

Фото: Instagram

Щоб уберегти життя важкопораненим, їх мусили передати росіянам у полон, та за 17 днів окупанти жодного разу не вкололи навіть знеболювального. Вони просто спостерігали, як українські військові конали у муках.

— Мене лікували постукуванням по плечу. Коли там були обходи лікарів зранку, то казали: “З твоїм переламаним тазом ми нічого не зробимо”.

У мене організм просто інколи відключався… Сон та молитва були моїми ліками, — згадує Гліб.

Про повернення додому

З кожним днем стан хлопця погіршувався. Він уже змирився, що його повезли літаком кудись углиб Росії, але їх привезли на обмін.

— Коли я побачив синьо-жовтий прапор, мене занесли до машини, підійшов водій і сказав: “Видихайте, хлопці, ви вдома”, у нас полились сльози. Я сильно плакав, був дуже радий, — ділиться військовий.

Його рятували у шпиталі в Запоріжжі, потім у Полтаві, звідки він родом. Наразі піхотинець проходить реабілітацію у Києві. У його таз встановили титанові прути, у щелепі — пластини, вони будуть у Гліба все життя. Хлопець бачить поки на одне око. Прогнозували, що він зможе стати на ноги лише в жовтні, але перші кроки зробив у липні. Навіть починає бігати, хоча заважає біль.

Піхотинець вірить, що зможе повернутись на службу в ЗСУ. Попри пережите пекло у Маріуполі, полон та втрату близьких друзів, він і далі хоче бути максимально корисним державі.

— Коли мене запитують, яка в мене суперсила, кажу: “Я — українець”. Для мене це показник того, що для нас немає нічого неможливого. Я справді в це вірю і цим живу, — стверджує Гліб.

Раніше ми розповідали історію українського офіцера Лірика, який пройшов російський полон.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!