Був відкритий світ, але він вирішив стояти за Україну. Історія Грега, що приїхав з Канади та поліг за рідну землю

Любов до України стала рушійною силою для багатьох людей, які пішли на фронт. На жаль, чимало з них уже стали Янголами, полігши на полі бою. Ті ж українці, що зараз перебувають у тилу, мають дбати про памʼять, яку залишили по собі герої.

Григорій Цехмістренко народився в Україні, згодом переїхав у Канаду, там отримав громадянство. 28-річний хлопець виріс у родині мільйонера — перед хлопцем був відкритий весь світ.

Він міг співчувати українцям з-за кордону, але на початку повномасштабного вторгнення повернувся, щоб воювати проти загарбників. Григорій на передовій виконував найскладніші операції, під обстрілами витягував із того світу поранених. 

На початку року Григорій Цехмістренко загинув у Бахмуті. Тепер у Києві його іменем хочуть назвати школу.

Пішов на фронт, хоч міг залишитися в Канаді

Григорій наче відчував: він роками здобував фах парамедика, з дитинства навчався стрільби. 

Його одразу взяли у найпотужніші підрозділи: спершу до Азову, а потім — Інтернаціонального легіону. У складі останнього він виконував найскладніші операції, під обстрілами витягував із того світу поранених.

Із собою воїн носив папірець із рядками Кобзаря: “Кайдани порвіте, і вражою злою кровʼю волю окропіте”. А ще — дерев’яний хрестик і маленький молитовник. Пані Людмила каже: це те, що завжди було в кишені форми її 28-річного сина.

— Я його перепитувала деколи, чи молиться він. Відповідав: “Мам, тут всі моляться”.

Речі хлопця й досі зі слідами запеченої крові, бо саме в них він був у своєму останньому бою.

В родині Цехмістренків немає військових. Батько — відомий бізнесмен, мав власне агропідприємство і планував передати справу синові.

— Я возив його на цукровий завод, на ферми та дилерські центри. Побачив, що вже в девʼятому класі він каже: це не моє, я не хочу бути бізнесменом, — каже батько Віталій.

Хлопець хотів бути військовим.

І це попри те, що зі шкільних років він кожне літо проводив по обміну в Канаді, де жив у віддалених селах: там місцеві займались фермерством. Коли родина емігрувала, Григорій отримав там громадянство.

Фото: smetankova_/Instagram

— Наше місце, яке ми обрали в Брітіш Каламбії, знаходиться якраз на березі Тихого Океану, — кажуть батьки героя.

Але відтоді хлопець дедалі більше мріяв не про море, а про армію. Хотів стати спецпризначенцем. Покинув університет, щоб вивчитись на парамедика. Був парамедиком у Південній Африці, а в Мексиці працював лікарем.

Своє псевдо Грег хлопець отримав через вплив однієї історії з колишнього життя. Тоді він приймав пологи, жінка назвала свого сина Грегом.

А на Майдані, під час Революції Гідності, він — активний учасник та активіст — був Говерлою. Повернувся в Київ і напередодні повномасштабного вторгнення.

Читати на тему

Вголос казав мамі помолитися, бо сам не міг… Історія пораненого бійця, в яку важко повірити

Як тільки міна розірвалася, зрозумів, що немає п’ятки, а стопа — просто висить.

Останній бій

23 лютого Григорій разом зі строковиками нацгвардійцями вже тримав оборону Гостомельського аеродрому. Далі були Буча та Ірпінь.

Однокласник Олег Дячок пригадує: найважчими для Грега були бої у Мощуні.

— Найважчі в нього бої були в Мощуні на Київщині, там вони потрапили в пастку з артилерійських обстрілів і просиділи три дні в підвалі. Хлопці на трьох мали лише дві пляшки води та один снікерс.

Грег завжди мав із собою солодкі батончики. Доктор снікерс — так називали його побратими у складі Азову, та згодом він перевівся в Інтернаціональний легіон. Їхній підрозділ захищав Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Виконував надсекретні операції на півдні.

Григорія  вирізняв прояв людяності навіть до ворога і позитив тоді, коли не до сміху. І в Бахмуті боєць знаходив можливість привітати побратимів із Днем народження.

Відмовлявся їхати у відпустку навіть попри прохання батьків. Віталій просив сина та нагадував про колись омріяне навчання в королівській академії вітрильного спорту: Григорій твердо відповідав, що поїде після перемоги.

15 січня Григорій загинув, надаючи допомогу пораненим побратимам, у Бахмуті. Другий постріл із гранатомета був спрямований у нього. Він накрив побратима собою і розумів, що робить.

За свій героїзм військовий медик із канадським паспортом отримав орден за мужність посмертно. Друзі певні, його подвиги не можна забути. Вони вже працюють над тим, щоб київській школі, в якій навчався воїн, присвоїли ім’я Григорія Цехмістренка.

Депутатка Київради, авторка ініціативи вшанування Олеся Пинзеник наголошує, що хлопець вчинив дуже благородно та героїчно.

— Це буде не перебільшенням сказати, що Григорій був дитиною мультимільйонера. Перед ним був відкритий світ, але він вирішив, що готовий померти за Україну.

На жаль, на війні ми втрачаємо цвіт нації та найкращих з нас. Багато дітей втратили там своїх батьків. Як ось волонтерка Іринка, яка продовжує допомагати військовим після загибелі рідного тата.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.