Люди там просто варилися! Боєць полку Азов про пережите на Азовсталі та російський полон

Він 83 дні він був захисником Азовсталі. У підземеллях сталеливарного заводу зустрівся з сином та дочкою — разом виконували бойові завдання. Далі був російський полон та довгоочікуване звільнення. Зараз 60-річний Володимир Михайленко проходить реабілітацію.

Свою історію він розповів журналістці Фактів ICTV Ірині Тимчишин.

В полку Азов чоловік служить ще з 2014 року. Він брав участь у кількох великих операціях, одна з яких — у Широкиному. До війни 24 лютого бійці були готові, але що буде така велика напруга — не очікували. 

— Інтенсивна війна була днів сім. Люди, які пройшли Іловайськ, казали, що там була схожа ситуація, але це тривало три-чотири дні.

Чомусь у людей постійно виникало бажання домовитися з тими, з ким це зробити неможливо. Вони нас ненавидять просто тому, що ми — українці. Робили з нас нелюдів для того, щоб нас винищити.

Коли Володимир згадує росіян, то каже: це не такий військовий, яким його уявляємо ми. Це — розбійник, який прийшов сюди за наказом грабувати, ґвалтувати, розважатися, вбивати та нищити. 

Unsplash

Про війну в Маріуполі та полон

— Ми воювали перший місяць. Це були жорстокі бої. Коли нас загнали на Азовсталь, то росіяни не ризикнули заходити всередину, тож просто бомбили нас, як зайців.

Про підземелля Азовсталі військовий каже: насправді вони не рятували від бомбардувань, адже були технічними. Було кілька бункерів, але й ті зроблені у 50-х роках. У двох цих бункерах ховалися люди: у Магазині-20, як назвали сховок військові, загинуло 60 людей. А у Магазині-10 — 14 людей. 

Мені випадково вдалося врятуватися. Але люди там просто варилися — температура враз ставала високою. 

Коли прийшов наказ здати зброю та здатися в полон, оборонці Маріуполя не очікували на хороші умови утримання. Але найважче було пережити відсутність будь-якої інформації: військових тримали у цілковитому незнанні. 

Читати на тему

Хотілося зробити все, щоби хлопці з жагою в очах могли далі вести бій! Історія бойової медикині з Азовсталі

Ніколи не думала, що доведеться зашивати поранення чи робити якісь хірургічні втручання, — пригадує Еліна свій перший досвід операцій у польових умовах.

— Нам говорили, що про нас забули, Азов покинули — і ми не мали підтверджень, що це не так. Було важко. 

Зараз чоловік уже приходить до тями та каже: щасливий, що на них таки чекали на рідній землі. Сам наголошує, як важливо владі та українцям не забувати про тих, хто й досі в полоні. А про росіян та їхні методи війни говорить так: росіяни вбивають усіх українців — навіть тих, хто до останнього вірив у дружбу двох країн. 

Про те, що росіяни коять у Херсоні, яка ситуація в місті зараз та коли чекати радісних звісток — читай у матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!