Війна застала усіх нас зненацька: когось удома, когось на відпочинку, а когось за кордоном у робочій справі. Відома українська акторка Ксенія Мішина, яка зараз із сином перебуває у Бельгії — одна із таких людей. Вона виїхала до іншої країни для роботи в проекті, який був запланований вже давно.
Жінка зізнається: дуже важко переживали ці події зі своїм сином.
Незрозуміло, що відбувається. Якось намагалася зберегти собі та своєму сину психологічне і фізичне здоров’я.
Також Мішина ділиться у мережі порадами про збереження ментального здоров’я під час війни й зі своїми підписниками.
— У соцмережах ви закликаєте підписників шукати радість в сучасних реаліях. Як вам особисто це вдається?
— Я працювала над почуттям провини, коли ти вижив і тобі треба жити й відновлювати хоч якось своє життя. Цей момент доволі складний. Я даю інтерв’ю про особистий досвід, як я це бачу. Я не знаю, що таке втратити рідну людину, не знаю, як це — сидіти у підвалах протягом місяців, не маючи їжі та води.
Але життя триває, і я вірю в те, що воно підготувало для нас щось дуже круте. Чому якийсь дурний мудак взяв і зіпсував все наше життя? Я думаю, що всі пазли якось в одну єдину картинку складуться і ми будемо розуміти все згодом.
Нещодавно Ксенія Мішина у своєму Instagram писала про те, що зараз з’явилося інше бачення на історію, наші пам’ятки та культуру. Скільки воєн, несправедливості та трагедій відбулося практично в усіх країнах світу перед тим, як вони стали вільними, незалежними, успішними.
— Мені здається, це процес нашого життя: для того, щоб ти став кращим, ти повинен пройти трансформацію. А трансформація — це завжди складно.
Instagram
— У своєму Instagram ви писали, що працювали з психологом. Які поради витримки у складних життєвих ситуаціях з власного досвіду можете дати іншим?
— Якщо це стосується дітей, то головний момент: дитині потрібно говорити правду. Але м’яко, зрозуміло для дітей.
Головна порада — треба дозволяти собі переживати усі стани своєї психіки, не треба тікати від них. Але ніколи не забуваємо, що такі моменти, як злість, агресія, ненависть — вони руйнують тебе.
Мішина зізнається: всі ці місяці їй було дуже важко вести інформаційну війну, де кожен українець повинен був чітко показати свою позицію.
Було дуже важко не виходити за рамки якоїсь моральності, відчуваючи злість і ненависть до ворога. Я розуміла, що мене це з’їдає, і я, окрім поліпшення свого психологічного стану — нічого не можу зробити.
Не могла Ксенія спокійно споглядати й за тим, як колишні колеги у РФ мовчать про події в Україні.
— Багато лідерів думок намагалися достукатися до російських колег під час війни, аби ті перестали мовчати. У вас були такі спроби?
— Я взагалі думаю, що ми просто увімкнулися в цю інформаційну війну усі. Всі українці відкрили свої бойові канали й почали захищати Україну. Ми це робили через соціальні мережі, зверталися до росіян, просили їх зупинити війну.
Ми так робили, тому що не знали, які вони. Ми, українці — вільний народ, ми можемо говорити, що думаємо.
Я писала російським акторам, яких я особисто знаю, але ні один із них мені не відповів. Ми зробили плашку для stories, щоб відмічати російських акторів, аби вони бачили це. Але ніхто не відгукнувся. Це не мало жодного сенсу.
Коли ти боїшся жити, існувати у своїй країні — так і буде. Я — з Криму і досі маю подруг, які живуть там. Вони так і кажуть: ми боїмося щось писати та говорити.
На запитання, чи вірить Мішина у “хороших росіян”, які могли б у майбутньому будувати з українцями дружні стосунки, вона відповідає доволі просторово та багатозначно: таких, найімовірніше, дуже мало. Але вірити вона звикла у все, тож і ця історія — не виняток. Проте наразі це питання піднімати не варто — надто після Бучі, Гостомеля, Ірпеня та Маріуполя.
— Чи Вам доводилося закордоном стикатися із самими росіянами? Як вони реагують на українців?
— Я не стикалася з росіянами закордоном. Я стикалася з українцями — ми фотографувалися, обіймалися, підтримували одне одного. Була лише одна жінка, яку я зустріла, коли жила в готелі — вона почала розмовляти до мене російською. Я спитала: звідки вона?
І вона так промовчала спершу, а потім сказала: можна я не буду говорити? Але потім таки зізналася, що вона з Криму. Тобто, навіть людина з Криму вже розуміє, що вона ворог.
Я сказала їй, що я теж з Криму. Хочеться, щоб всі ми навчилися бути більш усвідомленими, добрими, які б справлялися з цією ненавистю. Це буде зовсім інша воля до перемоги. Коли ми злі, агресивні — не знаю, чи можливо так взагалі чогось досягти.
Але щодо бажання смерті Путіну — це інше. В нас всередині це вже просто не змінити: доки він не помре — всі будуть цього бажати.
Мішина зізнається: сумує за домом. Каже, що по поверненню у Київ, вони із сином довго лежатимуть на рідних ліжках. А ще — доведеться купувати нові квіти, бо горщики удома ніхто не поливав, тож вони точно засохли.
— Я вже думала над тим, як я по-новому буду дивитися на Київ, як боляче буде бачити зруйновані будівлі. Я обов’язково хочу поїхати до Бучі, Ірпеня, Бородянки. Я повинна це зробити, побувати там, віддати належну шану тим людям, які загинули там, захищаючи рідну землю.
А як на Київ поглянеш ти, коли дізнаєшся цікаві місця, які можна відвідати зараз? Читай у нашому матеріалі про цікаві події до святкування Дня Києва та куди сходити у будь-який інший день.