“У мене “біполярка”, “а в мене – анорексія” — не дивуйтеся, саме цим нині хизується молодь і про це неодмінно розмовляють підлітки нашого часу.
Чомусь здається, ніби бути занадто худорлявим, у свої 15 пережити якусь із психологічних залежностей чи, наприклад, зустрічатися з аб’юзером — це круто. Буде про що потеревенити з подружками!
Та Вікна хочуть звернути увагу на інший бік медалі — від анорексії помирають. Рівень смертності від цієї недуги дуже високий.
Тож, аби молодь не повторювала помилок, переможниця проекту Супермодель по-українськи 3 сезон Марія Гребенюк розповіла про свій гіркий досвід — як встати на шлях “рекавері” та витягнути себе з прірви, коли в тілі бракує сил, щоб піднятися з ліжка.
Сьогодні Марії Гребенюк 23. П’ять років тому вона перемогла в шоу Супермодель по українськи 3 сезон й отримала популярність, любов глядача, модельні контракти в різних куточках світу й місце в агенції Алли Костромічової.
Втім, усе це не врятувало вродливу дівчину від гіперконтролю за власною вагою та, як наслідок, анорексії. За зросту 180 см вона важила критичні 42 кг.
Для відновлення організму Марія пішла з модельного світу й стала на важкий шлях відновлення, на якому їй довелося долати набряки, огиду до себе та непорозуміння людей довкола.
Тепер своїм досвідом вона готова поділитися з Вікнами.
— Я думаю, зараз багато людей страждають від анорексії, тому що з усіх прасок нам транслюються якісь стандарти, ідеали краси, і в багатьох випадках це спрацьовує тригером. Коли на тебе постійно тиснуть з Instagram, з телевізора, модних показів стандарти, ідеали, що ти маєш бути таким (худорлявим – ред.), то закрадаються якісь бажання себе видозмінити, стати кращим, бути красивішим, подобатися всім.
— Зараз, коли я пішла в ремісію, трохи відійшла від теми анорексії, то помітила, що серед молоді модно приписувати собі психологічні, психічні захворювання. Для мене це трохи дивно, і деякі дівчата, не хворіючи на анорексію, люблять говорити, мовляв у них анорексія.
Чомусь це круто, вигадувати собі психічне захворювання.
Для мене це дивно, я цього не поділяю, бо якби ті дівчатка знали, чим це загрожує і як сильно страждають люди з анорексією, вони би так сильно цим не маніпулювали.
— Тут все в комплексі діє, тому що є багато факторів, які впливають на появу анорексії у людини – це і “ген анорексії”, і схильність до різного роду залежностей (наркоманія, алкоголізм, токсичні співзалежні відносини та розлади харчової поведінки входять до цього переліку).
Люди, схильні до залежностей, можуть страждати на анорексію. Вони у групі ризику.
Також сильний вплив має синдром відмінника. Ви у всьому хочете бути кращим. Якщо худнути – то максимально.
І ще один фактор – це стандарти краси, які транслюються звідусіль.
— Щодо самооцінки та анорексії я не згодна. Радше тут є зв’язок з особистими межами, тому що, наприклад, коли я захворіла на анорексію, це було саме після проекту. Я була максимально популярна в Україні серед глядачів цього шоу і з самооцінкою у мене тоді було все нормально.
Я знала, що класна. Але проблема була в тому, що в мене були зовсім стерті особисті межі, і в них просочувалася будь-яка людина і наводила там якісь порядки. Мною було легко маніпулювати.
— Людині, яка хворіє на анорексію, дійсно складно сісти та поїсти, бо вона все дуже сильно контролює.
У мене були кухонні ваги і я вигадала, скільки мені треба їсти калорій на день. Я не могла ні на грамм перевищити жодного продукту – навіть огірка, який майже повністю складається з води. Якщо я бачила на вагах, що відрізала від огірка 11 гр, а не 10 гр, то якимось чином зменшувала порцію, все мало бути чітко.
Механізм роботи анорексії такий, що по суті ви втрачаєте контроль над тим, що відбувається у вашому житті.
І шляхом контролю їжі, яка надходить у вас, вашої ваги і зовнішності ви намагаєтеся компенсувати контроль. Контролювати бодай щось у своєму житті.
— Хвороба в принципі дуже сильно впливала на мій організм, у мене почалися проблеми з внутрішніми органами, у мене був виснажений мозок, я погано тямила. Я навіть не розуміла, що мені загрожує небезпека.
Якоїсь миті мозок вже настільки витратив свої сили та ресурси, що я не розуміла, що зі мною відбувається. Дуже сильно зіпсувалася шкіра, волосся, нігті. Жіноче здоров’я постраждало, рік не було менструацій.
— Після анорексії починається процес, що називається рекавері, тобто відновлення. За закордонним протоколом, кожен, хто хворів на анорексію, має пройти цей етап. Він дуже важливий, тому що під час нього відновлюються усі пошкоджені процеси.
Під час рекавері ви дуже сильно набрякаєте.
Для мене це був якийсь неймовірний жах, тому що я не була готова до того, що настільки сильно погладшаю. Згодом цей набряк минув.
Він був зумовлений тим, що під час хвороби ваш організм дуже виснажується, і коли ви стаєте на шлях рекавері, то починаєте дуже багато їсти.
Цей період називається “страшний голод”, і ви з’їдаєте 8-10 тисяч калорій на день.
Організм радіє, що він більше не голодуватиме й боїться, раптом завтра-післязавтра це знову почнеться. Тому він запасається їжею, мікроелементами з їжі і дуже сильно – водою для того, щоб покрити всі пошкодження.
Посмотреть эту публикацию в Instagram Публикация от Маша Гребенюк (@mariia_hrebeniuk)
Публикация от Маша Гребенюк (@mariia_hrebeniuk)
— Прийняття себе – це обов’язкова частина не лише рекавері, а й життя загалом. Прийняти себе важливо всім, і на рекавері це необхідність номер один.
Я пам’ятаю, як умовляла прийняти себе нову в розмірі XL. Це було досить важко.
Рекавері в середньому триває приблизно дев’ять місяців-рік. І тоді мама сказала мені:
“Уяви, що виношуєш нову себе”.
Коли жінка виношує дитину, вона набрякає, набирає вагу, видозмінюється і нічого не може з цим зробити, тому що вона робить це заради дитини всередині себе. І я себе заспокоювала тим, що зараз я на такому етапі, коли виношую себе нову, і мені це якось допомагало. Від цього ставало легше.
А якщо говорити в цілому про прийняття себе кожною людиною, то в нас ближче нікого в цьому світі немає. І який сенс себе штрикати, ненавидіти і робити боляче найближчій для себе людині?
— Найважливіше, що я зрозуміла – те, що нічиї стандарти, нічия думка щодо моєї зовнішності не варті того, щоб я з собою щось робила; щоб я йшла на такі ризики; щоб я так сильно худнула.
Зрозуміла, що я ніколи більше не дозволю анорексії постукати в моє життя і я сильніша за цю хворобу. У мене її більше ніколи не буде.
— Я зі своїм психотерапевтом вже майже 5 років і не уявляю, якби лікувалася і що зараз було, якби я не звернулася до фахівця зі своєю хворобою.
І коли до мене звертаються дівчата в Instagram за порадою – як їм бути, що робити, я завжди кажу, що потрібно знайти лікаря. Нехай не найкрутішого, але потрібна якась підтримка, допомога людини, яка точно обізнана в цій сфері та може допомогти.
— Я дуже часто чула від своїх дівчат-підписниць про те, що батьки в принципі не вірять, що в них є якась проблема. Тобто, ці дівчатка зрозуміли, що хворі на анорексію і всі симптоми присутні – вони мали багато тривоги, почуття провини щодо їжі та всього іншого, але батьки говорили: “Ти що, не можеш просто поїсти?”, змушували їсти примусово і всякі такі жахливі речі, які в принципі не прийнятні для людей, які хворіють на анорексію.
Тому дуже важливо, щоб батьки були в контакті зі своєю дитиною і могли у разі найменших змін у поведінці, харчових звичках, відразу звертати на це увагу і бути спроможними допомогти.
Як можна вберегти? Дуже важливо, щоб загалом психологічний фон у сім’ї та взаємини між усіма членами родини були адекватними, тобто жодного психологічного, фізичного, сексуального насильства не було. Адже анорексія – це психічне захворювання і на нього впливає те, що відбувається навколо нас.
— Найголовніша порада – це зрозуміти, що ви найкращі, ви у себе одні й ніхто не має права говорити, як вам виглядати і що робити. Це найголовніше.
— Коли я хворіла (на анорексію – ред.), дуже багато людей писали мені: “Боже, що ти така худа?”, “Що з тобою, йди полікуйся, йди поїси, це нездорово”.
Друзі, чому ви думаєте, що вам видніше? Я живу з собою щодня. Ви думаєте, я не помічаю, що маю проблеми? Ви думаєте, мої близькі не помічають цього?
Це просто не культурно, некоректно і не тактовно лізти до когось з такими розмовами. Ми ж не чіпаємо людину, в якої зламана нога і не кричимо про її проблему? Так само і з анорексією.
Тому для мене бодіпозитив – це приймати своє тіло, знати свої особливості, стежити за своїм здоров’ям, не впадати у крайнощі, дотримуватися більш-менш щадного і здорового способу життя, але при цьому не обмежувати себе і радувати всілякими приємними речами – смачною їжею, прогулянками, масажами, приємними активностями.
А ще бодіпозитив для мене – це не лізти в життя інших людей з коментарями щодо їхнього тіла. Моє тіло – моя справа. Його тіло – його справа. Я дотримуюсь такої політики.
А ми нагадуємо: якщо ваша дитина переживає кризовий період і здається, ніби її ніхто не розуміє, ви можете почитати, як відновити довіру дитини до батьків. Ви можете стати для власної дитини опорою та ліпшим другом.