400 км велосипедом із виразкою: як 65-річний волонтер зібрав близько двох млн гривень для ЗСУ

На світанку він сідає на старенький велосипед Україна, бере із собою запасні запчастини, кілька бутербродів і вирушає в дорогу. Йому 65. А місія пенсіонера — збирати кошти для ЗСУ, долаючи сотні кілометрів українських доріг. З втомою, болем, під дощем чи в спеку. Бо інакше він не може.

Це Олександр Каніболоцький із Полтавщини. Пенсіонер, колишній водій і волонтер, який своїми велопробігами вже зібрав близько двох млн гривень для українських військових. Олександр розповів про своє волонтерство журналістам видання Sestry. А ми переповідаємо найцікавіше. 

Не можу стріляти, але хочу допомагати

Його шлях почався ще у 2014 році, коли почалася агресія в Криму. А з 2019-го він вирішив збирати кошти на армію. Проте справжнє волонтерство почалося вже під час повномасштабної війни: тоді він об’єднав свою любов до велосипеда з благодійністю.

У нього простий велосипед без передач ще з 1982 року. Такий, який більшість вже давно списала б на брухт. Але для нього цей транспортний засіб щось більше, ніж звичайний велосипед. Це товариш, засіб боротьби, інструмент надії.

Цей велосипед — мій надійний помічник. Йому вже понад сорок років. Та жодного разу він не підвів.

Читати на тему

Занадто міцний горішок: як волонтер з Бердянська вижив після катувань і допоміг сотням людей

Волонтер розповідає про рятування людей з окупації, катування росіянами та свою боротьбу за життя.

Волонтерство та труднощі

Перший його велопробіг був 500 км. Потім були ще: 850, 1100, 1200. Усього понад 3600 кілометрів! Від Яремча до Ужгорода, через Суми, Батурин, Ромни, Київ і Львів. І щоразу — збори на дрони, амуніцію, шини, тканину.

Олександр не передає кошти нікому сторонньому. Усе під особистим контролем. Усі звіти, чеки у відкритому доступі, бо прозорість — його принцип.

Їхати, коли на рахунку майже нічого немає — дуже важко морально. Але кручу педалі за тих, хто тримає фронт.

Він пережив аритмію на трасі, дощову ніч просто неба, госпіталізацію після переохолодження. Їв, як вдасться, ночував у лікарнях, поліцейських відділках. Його зупиняла поліція, йому погрожували через громадську діяльність, але він не зламався.

— Я проїхав близько 400 кілометрів з відкритою виразкою. Зараз під наглядом лікарів. Проте готуюсь до наступного велопробігу. Можливо, вже в травні.

Люди дізнаються про його місію дорогою і виносять домашні пиріжки, сало, печиво. Дякують, фотографуються, донатять.

Українці надають мені сили їхати далі.

На запитання, що тримає його, коли сил нема, відповів журналістам просто: “Мета. І думка про тих, хто в окопах”. Бо в його серці не вщухає біль за кожну новину з фронту. І бажання бути корисним перемагає втому.

— Найбільше зворушує, коли самі військові дякують. Один хлопець подзвонив і сказав: “Дякую за те, що ти зробив”. Це важливіше за будь-яку медаль.

Тож поки хтось бореться на передовій, він крутить педалі та активно волонтерить для ЗСУ у тилу. У такий спосіб забезпечує наших військових усім необхідним.

Головне фото: Sestry

Раніше ми розповідали історію девʼятирічного хлопчика, який допомагає бійцям після смерті свого тата. 

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!