Життя водило його довгими шляхами. Від перших боїв у 2014-2015 роках і переїзду до Польщі до повернення на фронт та очолення одного з підрозділів 28-ої ОМБр, у соцмережах якої й розповідають історію свого командира.
Тоді я був бродячим котом зі снайперською гвинтівкою в руках — працював сам або в парі, — згадує головний сержант на псевдо Борода про свій перший бойовий досвід.
Незадовго до повномасштабного вторгення Росії на територію України Борода навіть збирався подавати документи на громадянство у Польщі. Та 24 лютого розставило за нього пріоритети.
Подзвонив друг та сказав збиратись. Тож Борода покинув сталий побут та роботу без роздумів.
Забрав ще одного давнього побратима і разом з ним рушив в Одесу
Минуло не так багато часу, як Борода разом із побратимами звільняли Херсонщину. Тоді й потрапили в оточення. Навіть думали, що вже не виживуть, але просто так здаватись у планах не було.
Ми думали, що нам гайки й вирішили, зробити все, аби ворог нами вдавився.
— Тому щодня ми влаштовували на окупантів нальоти малими групами, били техніку та піхоту їхньою ж зброєю і плутали сліди так, що вони навіть не здогадувались, що ми базувалися за кілька будинків від них. Та село “змела” арта, тому треба було прориватись. На щастя, вдалося.
Після звільнення Херсону Борода займав позиції в Хромовому та в Бахмуті, де й почались важкі бої, що здавались нескінченними.
Перед цим військовий брав у команду нових людей. Тоді й дав собі одну особливу обіцянку.
Коли я приймав у команду людей, то сказав, що зроблю все можливе, аби вони вижили.
Та зараз чоловік ділиться, що якщо у Хромовому було чітке усвідомлення, що потрібно робити. Адже можна було зайняти лісосмугу, закопатись, щоб міномет ворога став безсилий, а потім бити противника. А от в Бахмуті все було інакше.
Я пам’ятаю ці нескінченні хвилі вагнерівського м’яса. Вони не зупинялись, не відступали, бо ззаду їх розстрілювали.
Борода ділиться, що розумів — у ворога не було іншого варіанту, окрім як сунути та закидувати тілами лінію фронту, аж поки хтось не виснажиться.
Та крім цього, окупанти ще й закидували позиції наших захисників ще й снарядами з артилерії й танків. Чоловік лише тішиться, що попри все вдалось стримати свою обіцянку та зберегти життя своїх бійців.
Так, поранені були, але живі всі. І вони мене ніколи не підводили. Ми втілювали ідеї, які можна було б назвати дикими. Але ніхто не відмовлявся. Як це вдавалося? Я був завжди перший. Як ліз на броню, так і йшов у бій. Комунікація, відвертість, тренування — це основа для лідера.
На противагу позитивному настрою приходить й усвідомлення реальності, про яке ніколи не забувають військові. Говорять, що роботи ще багато й вони готові її виконати та зробити все, аби наблизити перемогу.
Став обороняти рідну Батьківщину й відомий тенісист. Читай, як Сергій Стаховський розповів про рішення піти воювати та як ледь не загинув.
До речі, підписуйся на Телеграм та Інстаграм Вікон. У нас цікаво!