Про події перших днів повномасштабного російського вторгнення говоритимуть ще довго. Напевно, про це знімуть фільми та напишуть книги. Зараз складно уявити, що відбувалося у кабінетах високопосадовців та військових керівників у перші години повномасштабного наступу.
Про що говорили, які рішення ухвалювали, нервували чи ні? Усе це ми зможемо дізнатися, напевно, після нашої перемоги. Проте інколи є можливість і зараз привідкрити завісу тих днів.
Ольга Омельянчук для The Reporters розповіла, як у перші дні великої війни головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний розглядав карту битви за Україну. А також як довірився звичайній людині, яка допомагала збивати ворожий десант у Гостомелі.
Валерій Залужний перебрався до приміщення поблизу Генштабу ЗСУ майже за місяць до повномасштабного вторгнення. Він ще в січні казав колегам, що має передчуття наступу росіян.
Не всі з наших вірять, але я думаю, що росіяни таки полізуть. Зі злом неможливо домовитися, тому готуйтеся битися, — сказав Залужний.
24 лютого 2022 року Росія обстріляла майже всі області України. Ворог розпочав наступ відразу з трьох напрямків: півночі, півдня та сходу. Залужний тоді був у тому самому приміщенні біля Генштабу, погано спав та постійно думав, чи нічого не пропустив.
Ольга Омельянчук згадує історію, коли у 2018 році їздила у зону ООС. Саме тоді вона познайомилася з Валерієм Залужним. На той момент він був начальником штабу ООС. Військовий Андрій Римарук, з яким їхала Ольга, казав про нинішнього головнокомандувача лише хороше. Тоді його ще знали як Волонтера.
Так його охрестили через готовність допомогти та людяність попри високу посаду. У військових у зоні ООС були дуже погані умови для життя. Адже на той час держава зуміла забезпечити не всі пункти постійної дислокації.
Тоді військові збунтувалися та хотіли пішки йти на Київ. Тому до них прислали комісію з офіцерами з вищого командування, до якої входив і Залужний.
Він не знаходив крайніх, а насамперед просив вибачення перед бійцями за такі умови. Римарук зазначив, що вдалося по-людськи поговорити. Залужний не був схожий на інших військових з високим званням, які ні про що не піклуються.
Фото: Facebook
Після приїзду комісії військові лишилися на полігоні, але умови для життя стали кращими. Та псевдо Волонтер у Залужного було ще задовго до цього випадку. У військовому середовищі його і раніше так називали через готовність допомогти.
Римарук каже, що до офіцерів, які обіймають високі посади, непросто достукатися, не всі вони займаються мікроменеджментом та спілкуються з цивільними. Але людина з погонами все ж має залишатися людиною.
І про це, — усміхається Римарук, — добре знає Залужний.
На той момент у кабінеті Залужного в ООС був стіл, на якому лежали стоси документів. Він був заставлений дротовими телефонами та раціями. Адже Залужний по кілька разів на день приймав доповіді від інших офіцерів про ситуацію на фронті.
Вранці 24 лютого 2022 року у головнокомандувача ЗСУ у Генштабі зібралися троє чоловіків: сам Залужний та двоє генерал-лейтенантів — заступник Залужного Євген Мойсюк і начальник Генштабу ЗСУ Сергій Шаптала. Усі вони роздивлялися деталізовану карту України.
Двері кімнати головнокомандувача були відкритими, як і колись в ООС. Залужний запрошував до себе колишнього головнокомандувача Віктора Муженка, також у кімнаті були міністр оборони Олексій Резніков та помічник Залужного полковник Олексій Носков. Останній і розповів Ользі деталі того дня.
Усі чоловіки роздивлялися карту України. Залужний позначав сили українців та розповідав про прориви окупантів. Водночас постійно дзвонили телефони, захищені дротовим зв’язком. Різні командири доповідали про ситуацію на фронті. Паралельно у месенджері головнокомандувачу ЗСУ зателефонував президент України. Вони обговорювали подальші дії та рух ворожих сил.
По суті, у той момент на столі у Залужного розгорталася боротьба за Україну у реальному часі.
Перші три доби після початку повномасштабного вторгнення росіян Залужний не спав. Він відходив від карти максимум на десять хвилин, бо ситуація змінювалася щохвилини.
Він навіть спустився до спеціально облаштованого бункера біля Генштабу лише в обід. Разом з ним у новосформованому центрі ухвалення рішень опинилося все військове керівництво країни.
Ввечері у кабінеті Залужного значно побільшало військових карт, але головною лишалася та, що на столі. Кабінет був просякнутий димом електронної сигарети, а сам головнокомандувач нервово стукав пальцями по столу.
У телефонній розмові він наказував бити ворога, але у відповідь чув, що військові “сліпі”. Вони не бачать, куди цілити. Потрібна своя людина, свої “очі”.
Увечері 24 лютого російський десант зайшов з території Білорусі. На Україну наближалися 35 гвинтокрилів, штурмовик Су-25 і бомбардувальник Су-24. Вони летіли низько над Київським водосховищем, щоб українці їх не помітили.
Українські військові помітили ворога надто пізно, десант був майже на підльоті до аеродрому Антонов.
Тоді Залужний сказав:
Терміново потрібен хтось свій у Гостомелі. Шукаю “очі”.
Військові у кабінеті почали передавати це повідомлення своїм надійним знайомим. Від людини, яка погодилася бути “очима”, залежала майбутня оборона Києва. “Очі” знайшли.
За кілька хвилин Носков повідомив, що знає відповідну людину, з нею встановили зв’язок. Той момент запам’ятається колегам, як мить, коли “шеф по-справжньому нервував”.
Носков зараз не може точно пригадати, хто дав контакт людини з Гостомеля. Але командування йому довірилося, чоловік не підвів. Тоді “очима Гостомеля” став чоловік на ім’я Руслан.
Носков підкреслює, що Залужний погодився на таке рішення, бо вірить у своїх людей. Після першої пристрілки стало зрозуміло, що не дарма! Чоловік корегував вогонь наших бійців у режимі реального часу голосовими повідомленнями в одному з месенджерів.
Завдяки повідомленням Руслана: “50 м лівіше”, “Хлопці, ви влучили, бачу дим”, вдалося втримати аеродром Антонов.
Тоді у Гостомелі окупанти зруйнували найбільший літак у світі Ан-225 Мрія, а також Ан-124 Руслан з кодовим ім’ям НАТО Condor.
Руслан каже, що літаки намагалися врятувати, він чув звук роботи двигунів. Хоча офіційних повідомлень про це немає.
Валерій Залужний три тижні не виходив на вулицю після початку повномасштабної війни, вперше це зробив 18 березня. Він намагався хоч трохи часу провести наодинці у своєму кабінеті, весь інший час аналізував карту бойових дій. За рік великої війни головнокомандувач дав лише кілька інтерв’ю іноземним ЗМІ.
Одним із таких стало інтерв’ю Залужного для The Economist. Він розповів про плани росіян, зброю для ЗСУ та ескалацію війни.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!