У мирному житті маріуполець працював стоматологом. Минулого року 23 лютого він провів останній медичний прийом. А вже наступного дня з родиною покинув рідне місто та оселився у Дніпрі. Олександр Александровський записався до тероборони та став парамедиком. Його з побратимами завданням було надавати першу допомогу та евакуювати поранених бійців з фронту.
Зараз він працює у складі третьої окремої штурмової бригади ЗСУ та допомагає пораненим воїнам з Бахмутського напрямку. Наступного разу збирається повернутися на лінію фронту на спеціальній швидкій — стоматологічній. Боєць з допомогою волонтерів облаштував пересувний кабінет, щоб допомагати військовим та цивільним.
— Я з Маріуполя. Працював лікарем-стоматологом. Я — мотоцикліст, зараз у Збройних силах — парамедик, — розповідає про себе чоловік.
З Олександром Вікна зустрілися у Дніпрі під час підготовки автівки на фронт. Уже понад рік, як маріуполець покинув рідне місто.
Олександр родом з Кропивницького, але 2000 року з батьками переїхав до Маріуполя. З 2009 року навчився у медичному ліцеї в Донецьку, згодом — в університеті. Після початку російсько-української війни у 2014 році завершував освіту в Полтаві.
Олександр працював у двох клініках Маріуполя хірургом та дитячим стоматологом. Він каже, що торік у лютому було відчуття того, що має статися щось страшне. Ці підозри підтвердилися під час одного з останніх прийомів.
— Останній прийом, який мені запам’ятався, — це субота. Я приймав дитину мого одного азовця — мої клієнти. Ми повинні були записати його доньку на прийом за десять діб.
Я питаю: “Коли краще записати?” А він: “Лікарю, подумаймо”. Оце був ніби тривожний симптом усієї ситуації, що загострювалася, — згадує лікар.
Протягом наступних трьох днів Олександр приймав пацієнтів та намагався підготуватися — зібрав з дружиною мінімум речей, заправив паливом автівку та улюблений мотоцикл. Чоловік був учасником місцевого мотоклубу. 23 лютого стоматолог відпрацював останній свій цивільний прийом, і вже наступного ранку в Маріуполі почався хаос.
— Маю одне слово, щоб описати 24 лютого — це хаос. Повний хаос. Тому що тебе будять, ти прокидаєшся і виходиш надвір, тобі кажуть: “Почалася повномасштабна війна”.
Усюди вибухи. Влучання ракети було по аеропорту — у мене тинькування почало сипатися, — ділиться Олександр.
Чоловік мешкав з дружиною у приватному будинку. Каже, того ж дня вирішили їхати з міста, забравши батьків та бабусю з дідусем. Було відчуття, що у Маріуполі буде кепсько.
— Я розумів, що воно буде. Це не навчання. На навчання 150 тис. живої сили? Ну що це за навчання?! Це війна! В мене просто багато друзів, які полкові азовці, — веде далі чоловік.
Тоді ми думали, що Маріуполь — порохова діжка. Там стільки зброї. Ще з 2014 року розумів, що ніхто жодні території не здаватиме, — розповідає стоматолог.
Дружина кермувала автівкою з родичами, а Олександр їхав на своєму японському мотоциклі. Вирішили виїжджати через Бердянськ на Запоріжжя і до Дніпра. Дорога зайняла 12 годин. Чоловік згадує, що їхати взимку на мотоциклі було не дуже хорошою ідеєю. Та залишити його не схотів.
— Я виїхав без зимової куртки, а в мотоциклетній і шкіряних штанах. Мені ніколи не було так холодно. Під дощем, з лисою гумою. Поставити нову я планував навесні, — говорить Олександр.
З родичів у Маріуполі залишився лише дядько. Але вже два тижні потому він почав шукати шляхи для виїзду. На це пішло три тижні, бо потрібно було пройти фільтрацію від окупантів і проїхати десяток блокпостів у бік вільної України. Сам Олександр з дружиною оселився у Дніпрі. Каже, кілька днів оговтувався та читав новини. І врешті вирішив діяти.
— Ти розумієш, що твої хлопці в Маріуполі, там у боях, і просто розриває на шматки. І ти не знаєш, що робити. На третій день вирішив, що треба йти воювати. Я не скажу, що я воїн. Я — лікар, можу робити ту справу, якої мене навчали майже десять років. Сказав своїм, що йду в лікарню Мечникова як волонтер, а сам приєднався до ТрО, у 98-й батальйон, — згадує лікар.
Олександра взяли до війська парамедиком, він отримав очікуване псевдо — Стоматолог. Разом зі своїм батальйоном пробув на передовій дев’ять місяців. Це був Запорізький напрямок, а саме — Гуляйпільський. Там у бійців переважали осколкові поранення. Завданням Олександра та побратимів було надавати бійцям першу допомогу та евакуювати поранених до найближчих стабілізаційних пунктів. Згадує, було гаряче.
Ми жили під обстрілами. Стільки разів у нас було, що ми буквально виїжджаємо і думаємо, що це останній раз, — зізнається він.
Потім було ще два місяці навчань на полігоні. Після цього Олександр перейшов парамедиком до іншого підрозділу — третьої окремої штурмової бригади першого механізованого батальйону. І тепер його напрямок роботи — район Бахмута. Стоматолог каже, що у побратимів переважають кульові поранення, бо ворог надто близько.
— Вони переважають в артилерії та живій силі. Але вони не можуть впоратися з нашими. У нашому підрозділі хлопці — тигри. Реальні тигри, які добровільно прийшли, вони — ідейні.
У нас в підрозділі є хлопець з протезом. Він раніше воював і отримав поранення. На цьому протезі він все одно тигр! Гарна людина і боєць!
Бахмутський напрямок зараз — одна з найгарячіших ділянок фронту. Тут дуже важко працювати, — веде далі лікар.
— Ми працювали під Бахмутом. Станемо… Чотири хвилини і приліт. Знову минає чотири хвилини — влучання в інше місце, схоже, що “пташка” була і бачила нас. Щойно від’їдемо — приліт, знову від’їдемо — приліт, — розповідає чоловік.
Поранених часом дуже багато. Олександр каже, що допомагають не лише бійцям, а й цивільним з прифронтових територій, які страждають через обстріли.
— Одного разу привезли 11 людей. Звичайний пікап, в ньому, як в консерві, хлопці лежать. Були й важкі, навіть з ампутаціями. Було й мирне населення, з якими ми працювали, — говорить він.
Та найтяжче було, згадує парамедик, коли допомогу потрібно було надавати другу.
— Друг підірвався на міні, йому дуже сильно розбило стопу, яку довелося ампутувати. Це морально було важко, — зізнається Олександр.
Ідея пересувного стоматологічного кабінету прийшла до голови Олександру під час навчання на полігоні. Він поговорив з командуванням, долучився до ГО Медкорп і став шукати варіанти, як реалізувати те, що замислив.
— Був приклад, коли хлопець два тижні не міг потрапити до стоматолога. З його слів, на стіни дерся, дуже боліло. Це було на передовій, що і дало такий поштовх. Стрес, коли не завжди навіть є можливість почистити зуби, погані погодні умови, неправильна гігієна — все впливає на здоров’я зубів, — пояснює стоматолог.
Швидку та крісло подарували волонтери, деяке обладнання — професійні магазини, решту, включно зі стоматологічною установкою, закупив за пожертви. Кабінет працюватиме також як військова швидка.
— Кабінет розгортається за 20 хвилин. Зараз ми плануємо купити причіп для генератора та розхідних матеріалів, також повний запас дистильованої води для установки та дезінфекційних засобів, — ділиться планами чоловік.
Мобільна стоматологія готова вже на 95%. Олександр насамперед лікуватиме своїх побратимів. Однак не відмовлятиме і тим, хто опиниться у зоні його роботи. Працювати планує між Костянтинівкою, Краматорськом та Дружківкою, прийматиме по десять пацієнтів на день.
— Я дуже довго навчався, хотів працювати. Зараз вже хочеться повернутися до роботи. Ще встигнемо і в стоматології попрацювати, і людей полікувати — зараз перемога потрібна! — стверджує Стоматолог.
Нещодавно Олександр Александровський дізнався, що його будинок у Маріуполі зруйнований. Він каже, що одного дня мріє повернутися до рідного міста. Після перемоги! Кожен може допомогти та підтримати Олександра. Реквізити для допомоги: 5375411204906460
Медики на фронті рятують сотні життів. Раніше ми розповідали історію лікарки евакуаційного відділення Лілії.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!
Фото: Ярослав Шейко та з особистого архіву Олександра