“Я дуже сильно хочу, щоб закінчилася війна”: розповідь школярки Насті, яка повернулась додому в Харків

Російські ракети зруйнували не лише будинки українців: своїм вторгненням окупанти повністю перевернули звичне життя мешканців мирних міст. Особливо від російського терору страждають прикордонні міста та населені пункти.

Харкову, як то кажуть — не пощастило із сусідом, адже до Росії тут всього 30 кілометрів. Під час наступу ворожих військ та окупації прилеглих міст, найдужче діставалося Північній Салтівці: її тепер майже знищено, у кожному будинку видніється “рана” від снарядів чи уламків.

Зараз до Харкова повернулися мешканці, які 24 лютого виїздили з рідних домівок. Про те, як зараз живеться у місті-залізобетоні — розповіли у Суспільному.

Плакала, бо дуже хотіла додому

Школярка Анастасія Христич повернулася додому майже за рік після того, як почалося повномасштабне вторгнення росіян.

Її квартира у рідній Північній Салтівці тепер не така. Там немає води, газу та колишнього спокою. Дев’ятирічна дівчинка згадує, як 24 лютого її мама будила їх із батьком та повідомила, що почалася війна. 

Тоді Настю з мамою вирішили евакуювати за кордон. Відтоді розпочалися їхні поневіряння по різних країнах світу. 

Спочатку ми поїхали до Чехії, бо там була подруга мами, тож нам допомогли. Потім приїхали до Ізраїлю. Після — прилетіли знову до Чехії. Там я плакала, бо дуже хотіла додому, — розповідає Анастасія.

Дівчинка зізнається, що після початку великої війни у неї почалися панічні атаки. 

Тож у січні мама з донькою приїхали додому. За весь час проживання в Україні Настя бачила свій рідний район лише тричі. Тепер вона допомагає своєму татові-волонтеру. 

— Мій тато — волонтер, він влаштовував свято для дітей. Я йому допомагаю. Побачивши район, я, звичайно, трохи засмутилася, але потім стало нормально, — розповідає вона. 

Суспільне

Нині її квартира побита російськими снарядами. У кімнаті Анастасії немає шибок, тож скло довелося заклеїти скотчем. А ще — у їхньому будинку завелися миші, двох сім’я Насті сама зловила у своїй квартирі. Попри все, будинок уже почали відбудовувати.

У моєму щоденнику записано побажання: “Я дуже сильно хочу, щоб закінчилася війна”, — розповідає Анастасія.

— Я хочу, щоб наш Харків відбудували, і все було добре. І потім ми б переїхали в нашу квартиру, нам дали опалення, воду — те, що потрібно. Щоб потім ми зробили ремонт і щоб у мого старшого брата відремонтували будинок, тому що він дуже сильно зруйнований.

Читати на тему

Що зробиш з коктейлем Молотова проти бронетехніки? Подвиг захисників Бузкового парку в Херсоні

Родичі оборонців Бузкового парку в Херсоні та учасник бою розповіли про подвиг українських добровольців 1 березня 2022 року.

Дім — є дім

Батько дівчинки Сергій Христич весь час війни живе у Харкові. Під час особливо сильних обстрілів він переїхав до квартири батьків. Та як тільки стало хоч трохи спокійніше — він перебрався додому. 

Так і виживав: зізнається, що у квартирі було холодніше, аніж надворі. Воду носив з джерела поряд. 

— Ми жили на вулиці Ужвій, 80: це біля однієї з найбільш зруйнованих багатоповерхівок в районі. До нас майже одразу прибігли в халатах друзі, у них повибивало всі вікна після першого ж прильоту. Люди почали виходити, одразу повідкривали підвали, ми теж спустилися туди, — розповідає Сергій.

Суспільне

Згодом Сергій почав волонтерити у своєму районі. Видавав гуманітарку, їжу для місцевих жителів. Такі ж, як і він, волонтери, почали навіть прибирати подвір’я від наслідків російських обстрілів.

Вдома — є вдома. Так, поїхати відпочити за кордон можна, але жити — ні. Дякуємо хлопцям, які нас захищають! — зізнається Сергій.

Зараз вся родина живе на орендованій квартирі в іншому районі Харкова, доки до їхньої квартири не запустять опалення. 

У вільний від роботи та волонтерства час Сергій монтує та викладає відео на свій YouTube-канал про руйнування на Північній Салтівці. 

Суспільне

— Щось знімаю сам, щось беру з мережі й монтую. Щоб люди бачили, тим паче це моя родина, це мій район. Навіть перший час у російських соцмережах виставляв, щоб вони розуміли, що коять, — говорить Сергій.

Найгірше, що від війни страждають наші діти. Та ми віримо, що усі малюки дочекаються своїх батьків вдома, або скоро й самі повернуться до України й зустрінуться з родиною: історія про хлопчика Петровича, який розчулив Дмитра Комарова — в нашому іншому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!