1 березня 2022 року в бою у Бузковому парку Херсона загинули 24 українці. Це були переважно добровольці, які пішли на захист держави за покликом серця.
Їхній героїзм не спинила навіть відсутність спорядження та достатньої кількості зброї. Подвиг незламних херсонців назавжди закарбується в серцях нашої нації.
До роковин цієї трагедії ми поспілкувалися з родичами оборонців Бузкового парку та безпосереднім учасником бою, якому вдалося вижити.
Дружина загиблого у Бузковому парку штаб-сержанта 194-го батальйону тероборони Сергія Хандусенка пригадує, що зранку 24 лютого прокинулась від того, що її чоловік похапцем збирав речі.
Сергій служив протягом 15 років, з 2014 по 2019 рік був в АТО. Тож на початку повномасштабного вторгнення він почав вчити добровольців, які хотіли воювати, але були непідготовані.
Син тоді прокинувся, просив тата, щоб він не йшов. Сергій сказав: “Оберігай маму, я повернуся, все буде добре”. Це було ніби вчора. Рік пройшов, — згадує Надія Хандусенко.
1 березня, у той фатальний ранок, військовий подзвонив дружині та попередив, що буде дуже зайнятим, тому сам подзвонить їй пізніше. Однак на той час Надія навіть не могла уявити, що востаннє розмовляє зі своїм коханим.
— Об 11:00 мене набрала знайома і сказала, що наших хлопців розбили. Я почала дзвонити чоловікові, він слухавки не брав.
О 13:00 мені подзвонили з номера чоловіка. Говорили російською мовою. Сказали: “Тут лежить ваш чоловік і ще дев’ять людей”, — той день Надія може пригадати похвилинно.
Після цього жінка зателефонувала співслуживиці, яка підтвердила, що ніхто з підрозділу не виходить на зв’язок. Надія телефонувала і в морги, і в лікарні, і волонтерам. Але 3 березня будь-яка надія обірвалась.
Жінка впізнала Сергія на одному з фото. На той час його вже поховали.
У квітні мені подзвонили з моргу, сказали, що їх ексгумують та ідентифікують. Тіло чоловіка я забрала. Мені допоміг сільський голова Станіслава, бо ніхто інший не хотів туди їхати.
Ми потрапили під обстріл у Широкій Балці. Чоловік мій похований у Станіславі. Я ж півроку тому переїхала до Києва з дітьми.
Тут орендуємо житло, діти навчаються у гімназії. Але я б хотіла повернутися таки. Коли стане безпечніше, — ділиться Надія.
У Сергія Хандусенка залишилась сестра — Вікторія Мальцева. ЇЇ чоловік, Костянтин Мальцев, теж загинув у Бузковому парку.
Мій чоловік не був у теробороні. Він не вмів користуватися зброєю, але не міг залишатися осторонь. Я навіть не намагалася його відмовити, бо розуміла, що він чоловік і якщо в нього є бажання, то він має це зробити, — розповідає вдова.
Костянтин їздив на велосипеді в розвідку, знімав відео, будував на вулицях барикади. Але водночас дуже хотів роздобути собі автомат.
1 березня, коли брат Вікторії поїхав у Бузковий парк, вона просила свого чоловіка не йти за ним, адже Костянтин був повністю беззбройним. Але той не стримався.
— О 13:00 мені з телефона Кості відповів чоловічий голос. Це був охоронець з комунального підприємства, що було поруч. Він усе бачив.
Він розповів, що Костя їхав на велосипеді, за плечима мав автомат. Їхав зі всієї сили, але назустріч йому виїхав російський БТР. Його розстріляли. Я бачила поранення — дірка на півголови, — каже Вікторія.
Костянтина поховали на кладовищі Геологів у Херсоні. У нього, окрім жінки, залишився 13-річний син. Він захотів учитись у військовому училищі імені Богуна. Мабуть, хлопець також прагне захищати рідну землю та помститись ворогу за загибель батька.
Хоч мені це й болить дуже — в мене загинули дві найближчі людини — я розумію, що сину потрібна чоловіча увага, — зізнається дружина загиблого героя.
Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Старший бойовий медик роти у 192-му херсонському батальйоні Сил ТрО Станіслав Вазанов зміг вижити в Бузковому парку. Це був справді дивовижний порятунок.
Хоч чоловік до війни займався ремонтами та жодного стосунку до військової справи не мав, на другий день повномасштабного вторгнення він взяв до рук зброю.
На той час зброї та спорядження катастрофічно не вистачало. Станіслав пригадує, що 1 березня українські захисники йшли в Бузковий парк хіба що з гранатами та пляшками коктейлю Молотова.
А росіяни тоді вже були на місці та чекали на українців, причаївшись. Їх не було видно. Та й не було чутно руху техніки.
Ми почули, як завелись двигуни. Виїхав БТР, два БМП. Сили нерівні. Що зробиш з коктейлем Молотова проти бронетехніки?
Ті люди, які були в самому парку, 20–25 метрів від бронетехніки, — там навіть шансу вижити не було, — каже Станіслав.
Фото: Українська правда
За його словами, росіяни крили наших зі всіх видів озброєння. Бій тривав 15–20 хвилин, а ще протягом години тривала зачистка місцевості — це окупанти добивали поранених.
Станіслав зміг по-пластунськи дістатись до території заводу, який був поруч. А там уже було багато забудов, де можна було сховатися та маневрувати.
Однак незабаром почалась зачистка і цього заводу, де перебували 13 людей. Було зрозуміло, що потрібно виходити звідти. Добровольці йшли річками та болотами, щоб дістатись до Білозерки. Після звільнення Херсона Станіслав знову повернувся сюди.
Українці ніколи не забудуть подвиг оборонців Бузкового парку та не пробачать росіянам звірства на нашій землі. Усі воєнні злочинці обов’язково будуть покарані.
Євген Соловйов — військовий льотчик першого класу та один із тих пілотів, які доправляли на Азовсталь медикаменти, їжу, зброю та підмогу. Це історія пілота ЗСУ, який дістався гелікоптером до пекла Маріуполя.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!
Головне фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне