Від системи оцінок до освітньої програми — українці розповіли про школи за кордоном та сум за Батьківщиною

Мільйони українців з дітьми виїхали за кордон на початку повномасштабного вторгнення. Дехто вже встиг повернутися, а дехто досі перебуває в інших країнах.

Сотні тисяч українських дітей цієї осені пішли в школу за кордоном. Вони вчаться в місцевих, але перебувають на обліку в українських навчальних закладах.

Комусь вдалося легко адаптуватися у новому середовищі, а хтось має проблеми у спілкуванні. Проте всі сумують за Україною та рідними школами. Українські мами, діти яких ходять до школи за кордоном, розповіли для УП.Життя про різницю в освіті.  

Школа для дівчат в Ірландії

Ольга Бондаренко разом з 14-річною донькою Валерією приїхали до Ірландії в березні. Вони проживають у передмісті Рослера (графство Вексфорд). Там дочка пішла до школи для дівчат Loreto.

На навчання її щодня відвозить автобус, він же привозить Валерію додому. Вона була не в захваті від спеціальної обов’язкової форми, а також що у школі навчаються лише дівчата.

Проте навчатися в цій школі легше, тут не така завантажена точними науками програма: математикою, фізикою, хімією. Але Валерії доводиться вдома наздоганяти пропущене.

— Зараз у класі Валерії (аналог українського сьомого класу) проходять дроби, які вона вивчала ще в п’ятому класі, — каже Ольга. Тому дівчинці доводиться вивчати дещо самостійно.

Проте в ірландській школі роблять нахил на творчі завдання: багато малюють, вивчають комп’ютерну графіку, багато занять з історії Ірландії, англійської мови.

У місцевих школах більше не вкладають у дитину загальні знання, а шукають у ній здібності, схильності до чогось, — підкреслює мати дівчинки.

Форму, підручники, канцелярське приладдя в школі видали безплатно. І навчальний заклад сучасно обладнаний, має власні спортзали та стадіони.

Ольга знайшла Валерії репетиторку для кращого вивчення англійської мови. Нею теж виявилася українка, яка виїхала за кордон. Валерія та Ольга сподіваються незабаром повернутися в Україну, адже навіть не забирали документи зі своєї рідної школи.

Вони кажуть, що ірландці добрі до них, проте все одно почуваються чужими.

— Є українці, які себе перебудували, бачать в Ірландії своє майбутнє. Ірландці дуже добрі, ставлення до нас прекрасне. Ніколи не стикалася з жодним негативом. Але ми тут чужі, — ділиться Ольга.

Школа у Великій Британії

Ольга Попадинець з 12-річним сином Тимофієм після повномасштабного вторгнення Росії в Україну спершу виїхали до Румунії, потім у травні переїхали у Велику Британію.

В Україні Тимофій навчався в одному з одеських ліцеїв, а зараз ходить до школи у Сент-Моуз.

В українській школі хлопчик мав хороші оцінки — 9-11 балів. Цікавився природничими предметами, але математика була не до душі. Також не міг знайти спільну мову з учителькою української літератури. Але які оцінки у хлопчика зараз, його мати сказати не може.

Тут узагалі немає поняття оцінок чи успіхів в опануванні програми. Учителі мені кажуть про його сильні сторони, захоплення. Це і є оцінки — стандартний британський підхід, — розповідає Ольга.

Британські вчителі кажуть, що її син зацікавлений в історії, складних суспільних процесах, але вони бачать, що він не дуже захоплюється математикою.

— Нам подобається Велика Британія. Школа тут класна. І країна теж. Але ми обов’язково повернемося, коли в Одесі буде безпечніше, — говорить українка.

Читати на тему

Звикнути та не почуватися чужими — як допомогти дітям адаптуватися до нової школи за кордоном

Психологиня дала кілька порад, як легше адаптуватися дитині до школи за кордоном.

Звичайна школа у Відні (Австрія)

Нуель Аміар з 13-річною донькою Євою та 11-річною Агнією з березня проживає у Відні (Австрія). Дівчатка пішли до звичайної державної школи, попри те, що в Україні старша сестра відвідувала фізико-математичний ліцей, а молодша — балетну школу.

Хоч це і звичайна школа, Нуель каже, що їм усе подобається. 

— Тут усе зроблено для того, щоб діти навчалися природно. Тому діти в Австрії розвинуті, ерудовані, але не перевантажені. У них є дитинство. А серйозніша освіта, мабуть, в університетах, — розповідає жінка. Навіть не задають домашніх завдань. Вона вважає, що зубріння — це український традиційний показник освіти.

Згодом Нуель знайшла додаткові заняття з математики для Єви. Дівчинці стало замало загальної програми, бо раніше вона навчалася в спеціалізованому ліцеї.

Українців у Відні багато, дітям допомагають адаптуватися, але вони все одно хочуть повернутися додому.

Експерти про дітей за кордоном

Попри те, що діти виїхали за кордон та не бачили жахливих подій, вони все одно переживають стрес. Психологиня та сертифікована вчителька Луцького ліцею № 27 Оксана Словік називає чинники стресу: 

• мовний бар’єр;
• різниця у програмах;
• різний менталітет і бачення проблеми тощо.

— Наші діти, яких позбавили їхніх звичних домашніх умов, вочевидь, матимуть труднощі з адаптацією.

Освітянам усіх країн, куди потрапили наші учні й учениці, потрібно отримати хоча б базову інформацію про контекст наших дітей, як із цим працювати, — каже вона.

Учителька української мови та літератури, заступниця директора з навчально-виховної роботи в школі ім. В. Чорновола у Южному Олеся Чайківська також бачить прояви туги за Батьківщиною у своїх учнів і учениць. 

— Він розповідав, як йому цікаво в Польщі, що нового він дізнався. Одного разу він розповів, як вийшов на майданчик погратися і зрозумів, що все там не його, усе чуже, та заплакав, — розповіла Олеся.

Вона вважає, що вчителі мають стати надійною опорою для дитини.

Діти, які залишилися в Україні, переважно навчаються в онлайн-форматі або змішаному. Діти багато часу проводять за комп’ютером, тому їм необхідні вітаміни. Раніше ми розповідали, як годувати дитину під час навчання вдома.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Фото: УП.Життя