“Навіть військові квитки майже збігаються”: як двоє художників стали до лав ЗСУ

Мати спільну справу, спільний дух, а потім — створити сім’ю. Історія Ірини та Павла, яку розповіла журналістка The Village Вікторія Кудряшова, — про те, як одна ідея на двох спроможна провести пару крізь усе життя. 

У 2020 році художник та художниця стали дуетом у мистецькій справі, а вже за два роки, під час війни, вони одружилися та почали разом волонтерити на потреби ЗСУ. Їхні картини й досі, незалежно від творців, їздять за кордоном та збирають кошти для української армії. 

Тепер Павло з Іриною подалися на війну, відстоювати фронт не лише культурний, а й географічний. Тож як це — творити на нулі — та чому культура важлива для деокупованих територій, читай далі.

Шукали одне одного давно

Ще у мирному житті Ірина та Павло зрозуміли, що підходять одне одному. Спочатку — на фоні робочих питань. Проте згодом знайомі чи покупці картин почали зауважувати: молоді люди виглядають так, наче вже давно одружені. 

У 2020 році вони створили творчий дует під назвою Вони разом. За сім місяців до початку повномасштабної війни хлопець зробив коханій пропозицію, але одружитися тоді вони не встигли. 

Перший день війни Ірина, згадує, провела у тотальному стресі. Їхня квартира розташована на 22 поверсі, а будинок — між трьома військовими та стратегічними об’єктами.

Павло ж розумів: під час війни їхня діяльність буде непотрібною, тож варто було пристосовуватися до нових реалій. У березні пара почала волонтерити. 

За тиждень до деокупації Ірина повернулася до малювання, бо божеволіла від сильних вибухів за вікном. 

The Village

Сама дівчина зізнається, що малювала тоді волонтерів, військових та рятувальників з ДСНС у сучасному стилі супергероїв.

— Коли почалися новини про зґвалтованих дівчат із Бучі й Ірпеня, мене переповнював біль. З’явилася картинка, яку я мусила втілити, інакше я збожеволію, сказала я Паші. Тож ми самі пошили костюм, образ погодилася втілити моя подруга. Я виклала в мережу першу роботу, яка називалася Біль, мені хотілося, щоби люди знайшли там продух. Кілька друзів підхопили й сказали, що треба робити виставку. Ми почали знімати, — розповідає Іра.

Так молоді люди вирішили організувати виставку під назвою 333, яка пішла від вигуку артилеристів під час створення одночасного пострілу. Цим художники прагнули передати синергію усього українського народу.

Іра пригадує, що для тієї виставки вони використовували моделей з живих людей, патрони, військовий одяг та все, що могло свідчити про війну.

За деякий час друзі допомогли їм організувати кілька аукціонів за кордоном, кошти з яких передавали на ЗСУ. Складність полягала лише в цензурі, через яку мали пройти картини в інших країнах: до прикладу, на полотні не можна було зображати кров чи трупи. 

The Village

Ми намагалися зробити красивий образ без крові, але в описі до картини розповідали про події в Україні, які “надихнули” на її створення, — пояснюють Вони разом.

За той час вони змогли вторгувати близько $20 тисяч. Усі кошти передавали тим, кого особисто знали, або Жовтій стрічці. 

Читати на тему

Замість подорожей світом — звільнення рідної країни: історія воїна, який повернувся з Камбоджі й вступив у ЗСУ

Зараз у планах військовослужбовця лише одне — звільнення всієї України до кордонів 1991 року та довгоочікуване повернення до мирного життя.

Деокупація та Культурний десант

Коли звільнили Київську область, Ірина та Павло їздили до деокупованих міст та селищ із фотоапаратом. Потім їхній друг Коля Серга запропонував доєднатися до Культурного десанту: витупати перед військовими без будь-яких підготовок, просто аби робити хоч якусь психологічну терапію для бійців. 

Ірина пригадує: коли вперше потрапила на “нуль”, то відразу зрозуміла різницю між двома супротивними культурами. У нас хлопці самостійно організували свій побут, зонували окопи, поставили саморобні смітники та навіть місце для паління, попільнички.

— Загалом перше, що роблять росіяни — це змінюють культуру й освіту, завозять навчальні матеріали для дітей, плакати. Вони діють з точки зору пропаганди, а ми діяли з точки зору любові, — підсумовує вона.

Ще Іра пам’ятає, як бійці, змучені після боїв, поверталися до укріплень та просили їх сфотографувати: “Сфоткай, на надгробок буде”. 

І дівчина всяко переконувала, що такі фото треба у кіно, а не на могилу.

The Village

Медовий місяць у Краматорську

15 липня, у проміжках переїздів між точками, Павло випадково натрапив очима на РАЦС. Забіг туди, спитав, чи можна розписатися просто зараз, повернувся до Ірини з квітами. 

— Ми розписалися за 15 хвилин, цокалися банками з Pepsi, у шортах та футболках. А наступного дня виїхали до Краматорська, такий собі медовий місяць, — пригадує Павло.

Після проробленої культурної роботи обоє вирішили мобілізуватися до ЗСУ. Зізнаються — у них навіть номери військових квитків майже збігаються.

— 9 листопада вирішили разом вступити до 59-ї бригади — тієї самої, яка заходила в Херсон і яка зараз стоїть на Донецькому напрямку.

Нині вони виконують завдання Генштабу та Центру стратегічних комунікацій і називають їх “не зовсім звичайні бойові завдання”. 

Павло й Ірина зізнаються: коли навколо небезпека, з творчістю важче, бо всі сили йдуть на те, щоби просто залишатися в адекватному стані.

Та попри це, Іра згадує, як в одному закинутому приміщенні вони знайшли старий і брудний килим, і вона тоді сказала: “Пашо, мені дуже треба цей килим. Я придумала одну штуку, яку можна зробити”.

Митці також планують організувати виставку фото жінок-військовослужбовиць. Кожна дівчина має означати індивідуальний колір. Ірина згадує: одну таку дівчину вона сфотографувала у зеленому кольорі, а згодом з’ясувалося, що дівчина — вагітна.

— А зелений колір означає життя. 

Ми вважаємо: життя сильніше за смерть та страх! Доказом цього є діти, народжені під час війни. Документальний фільм про жінок, які народили в розпал бойових дій — читай, де його подивитися.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!