Крізь сльози та істерики — як мати двох дітей стала навідницею та керує групою з 16 чоловіків

Під час повномасштабної війни хочеться запитати, а де ж ті всі російські баби, які “і коня на скаку зупинять, і в хату, що горить, увійдуть”? Мабуть, кровожерливо тішаться воєнним злочинам своїх чоловіків та готуються народжувати ще. 

Тим часом агресія сусідів-загарбників перетворила українських матерів на справжніх героїнь — амазонок, валькірій та спартанок, описаних у давніх міфах та легендах.

Але це зовсім не вигадані історії, а реальні жінки, які без пихи розповідають про свої подвиги. Однією з них є навідниця БРДМ-2 Марія.

Читай, як мати двох дітей потрапила в ЗСУ, повірила в себе та почала керувати групою з 16 чоловіків.

Перші кроки навідницею

— Марія ділиться, що потрапила в бригаду дуже швидко. Спершу пройшла медкомісію, за два тижні поїхала на навчання у Львів і після цього одразу потрапила на ротацію.

Спочатку було дуже важко для мене, тому що я думала, що не впораюсь. Особливо після того, як мені сказали, що я буду навідницею.

Це були істерики, сльози, тому що я ніколи не мала справу із “залізом”, — зізнається жінка.

Спершу побратими не ставились серйозно до дівчини-навідниці. Але коли побачили її в роботі, то призначили Марію старшою в групі та почали виконувати всі її накази.

Утім захисниця не користується жодними привілеями та не зловживає своїм статусом, адже розуміє, що на передовій всі, як одна велика родина, підтримують та допомагають одне одному.

Ми розуміємо, що одна, дві, три людини не здатні зробити того, що може виконати група, — каже навідниця.

Читати на тему

Ворогові не вдасться привласнити нашу історію! Історія військової, яка вже 22 роки служить в ЗСУ

Розповідаємо історію військової, яка ще з 2015 року бере активну участь у боях.

Мама на фронті

Удома в Марії залишились двоє діточок. Вона ділиться, що чим старша дитина, тим більше вона починає переживати за своїх батьків. 

Моя (донька — ред.) дуже плаче, сумує, переживає. Вона розуміє все. Моєму сину я намагаюсь розповідати, що я на роботі, дядьків зараз виганяю. Але не кажу, що я на війні, — пояснює військова.

Та діти, звісно, розуміють усе без слів і дуже хочуть бути схожими на свою маму.

Найголовніше, наголошує Марія, — не налаштовувати малечу на війну, а говорити з ними про щасливе майбутнє та вселяти віру в те, що все буде добре.

Навіть тут, на фронті, захисниці не вдається відпочити від щоденних материнських турбот. Адже вона стала мамою ще й для цуценят, яких знайшла на позиціях.

Песики — не тільки джерело позитиву та добра на війні, а ще й гарна розвідка. Вони передчувають обстріли й за кілька хвилин до них починають ховатись. Завдяки цьому військові також завчасно біжать в укриття та зберігають своє неоціненне життя.

Марія не втрачає оптимізму та з усмішкою наближає перемогу України й мирне майбутнє для своїх діточок.

Раніше існував стереотип, що військова справа — не для жінок. Та він розбився на друзки від вмотивованих та сильних українок. Читай, як чоловіки ставляться до жінок на фронті.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!